СЕМЬЯ. ДЕНЬГИ. БУДУЩЕЕ.

Анна Кирій: «Мені дуже подобаються місця перетину багатьох людей, їхніх доль, там, де є рух»

Анна Кирій: «Мені дуже подобаються місця перетину багатьох людей, їхніх доль, там, де є рух»
Фото: Ксения Панченко для Family Office
Анна Подгородецкая
2019-07-11 14:45
173
 Анна Кирій про архітектуру, урбаністику, дизайн – простір, який ми формуємо, а потім він формує нас.

Вона обрала професію архітектора в 16 років, і жодного разу про це не шкодувала. У цій професії відома українська архітекторка Анна Кирій майже 20 років. Нині пані Кирій працює з державними і корпоративними клієнтами. Серед розроблених проектів – приватний пологовий будинок, новітня школа, житло, підприємства і сучасні офіси. Вона пишається тим, що розробляє важливі державні проекти, які мають стати символами нової реформованої країни, і втілити власний еталон сучасної архітектури — простого, прозорого, лаконічного і відкритого стилю. Засновниця і власниця компанії «Архітектурно-проектна група Анни Кирій», яка на ринку вже 11 років, поділилася історіями про те яку роль в її житті зіграла викладачка курсів малюнку й живопису, як гірськолижний спорт став її першою офіційною роботою та як можна за допомогою візуалізації і спілкування розвивати стосунки та збудувати міцну і щасливу родину.

Про освіту і кар`єру

Чим ви займались у дитинстві? Що найбільше захоплювало?

Десять років свого життя я присвятила професійному гірськолижному спорту, паралельно встигла закінчити музичну школу по класу фортепіано. Через постійні спортивні збори навчання було майже дистанційним. Втім, це було не складно, я добре вчилась, навіть отримала золоту медаль. Однак, у цієї медалі є й інша сторона. Адже коли у тебе все однаково добре виходить, ти чітко не розумієш, до чого саме маєш схильності, де ж той твій головний талант, якому варто присвятити життя.

Хто ваші батьки за професією?

Архітекторів у мене в сім`ї не було. Мої батьки – інженери. Мама – інженер-конструктор, батько – інженер радіоелектроніки. Вони все життя працювали у великому науково-дослідному інституті. Батько займався проектуванням радіолокаційних систем ПВО. Його завданням було зробити компактне обладнання, яке могло б розміститися на кораблях, авіаносцях. Гадаю, це була цікава робота, коли ти маєш змогу і проектувати обладнання, і налагоджувати експлуатацію.

Я багато думала над тим, хто я, аби не помилитися з вибором професії.

Як до вас прийшло розуміння – хто ви є? Як обрали професію архітектора?

У десятому класі вирішила завершити свій спортивний шлях. Тоді й постала перед вибором, а чим же займатися? У той час були дуже популярні економічні і юридичні спеціальності. Я вчилася в модному економічному класі й щовівторка ми слухали лекції на економічному факультеті в університеті Шевченка. За спеціальними умовами співпраці ліцею з університетом, кожен, хто отримував золоту медаль, міг вступити у виш, пройшовши лише співбесіду. Це було реально прекрасним шансом стати студентом найпрестижнішого вишу країни. Втім, я ним не скористалася. Я ще не знала, ким хочу бути, але я точно знала, ким НЕ хочу і це був важливий висновок. 

У той період подружка запросила мене на курси мультиплікаторів. Коли я прийшла, виявилось, що то ніякі не курси мультиплікаторів. Там була художня студія з малюнку і живопису. Як зараз бачу, компанія 16-річних підлітків навколо молодої красивої викладачки. Вона запитувала всіх по черзі: «А ким ви хочете бути?» Я відповіла, що не знаю. «Ти будеш архітектором», – ствердила вона. Я тоді справді взяла в руки олівець і почала малювати, системно займатися. Для мене, шістнадцятирічної, це було як диво і нове життя.

Ми з викладачкою познайомилися наприкінці 90-х й досі товаришуємо. Вона є моїм прикладом і натхненницею. Скільки разів на початку мені здавалось, що це не моє, не зможу: вона завжди мене підтримувала. Це дуже важливо, коли поруч є людина, яка вірить у тебе і твою мрію, навіть, коли весь світ буде проти.

Який заклад ви обрали для подальшої освіти?

Насправді, мені цих двох років курсів не вистачило для того, щоб нормально підготуватися до інституту, але амбіції змушували обирати найкраще. Для навчання я обрала архітектурний факультет Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури – найкраще, що могло бути на той час. Ніколи про це не шкодувала. Закінчила академію з червоним дипломом і згадую про ці роки як одні з найцікавіших і драйвовіших у житті.

Як на ваш вибір вплинули батьки?

Батьки дуже багато для мене зробили. Вони завжди казали: «Весь світ перед тобою відкритий. От все, що ти хочеш, буде твоє. Питання тільки в твоїх власних зусиллях і бажаннях. Зусилля – це ціна». Батьки говорили мені: «Ти маєш обирати найкраще, все інше і так буде». Відтоді я той ще перфекціоніст. З цим досить складно жити, хоча для архітектора і бізнесмена це, мабуть, гарна риса.

Як розпочалася ваша кар’єра архітектора?

Перша моя робота була в Києво-Печерській Лаврі, у відділі підземних споруд. Цією роботою завдячую також своїй викладачці, яка привела мене в професію. Потім я працювала у пострадянських інститутах – наприклад, Київпроекті. Після цього – в декількох приватних компаніях. І, власне, через 5 років роботи найманим фахівцем я створила свою майстерню. Тричі пробувала партнерство, але ніяк не складалося. На жаль чи на щастя, ТОВ “Архтіектурно-проектна група Анни Кирій” має одного власника – мене.

Пам’ятаєте своїх перших клієнтів? Хто вони?

В це важко повірити, але одним із перших клієнтів у нас була компанія «Київстар». Надскладний великий проект і в стислі терміни. Було дуже багато роботи, та я люблю цікаві виклики! Вся команда прекрасно спрацювала. Як? Складно. Але ми звикли. Це драйвує. Ні з чим не можна порівняти задоволення від отриманого результату. Твоє, клієнта, всієї команди.

Як вас змінила ваша професія?

Я не думаю, що сильно змінився мій світогляд. Я й досі переконана, що у будь-якій справі, якою ти займаєшся, маєш бути професіоналом. Архітектура — професія років. Людина розмірковує над проектом, шліфує ідею, на втілення йде час. Навіть якщо це експрес-об’єкти — це все одно роки. А справжній досвід архітектор набуває тільки тоді, коли об’єкти будуються, а не тоді, коли креслить і формує власну думку. Тому треба мати терпіння як у марафонця, силу, щоб дістатися фінішу, і обов’язково сміливість тримати ідею, не зраджувати їй і пронести до самого кінця.

Якими є основні риси характеру архітектора? Їх можливо у собі виховати?

Я взагалі слабо вірю у щось від народження. Є таке правило: 10 тисяч годин повторень — і ти в цьому професіонал. Тільки потрібно точно знати, чому присвятити свої єдині 10 тисяч годин життя. Можу сказати, що кожен архітектор має системну логіку і мислення, коли ти бачиш картину та ідею в цілому, як має бути в майбутньому, а потім можеш це розробити до деталей і знаєш як втілити в життя. Ще важлива якість – це відповідальність. Тут не працює “я зроблю це завтра” і потім не зробити, хоча це й творча професія. Ми – архітектори – відповідаємо за міцність, стійкість і красу будівлі, яку розробляємо на найближчі мінімум 100 років. Тому відповідальність у нас вбудована в мозок. При цьому варто пам’ятати, що створення об’єкта архітектури – це багатосуб’єктний процес. Працюють конструктори, інженери, фахівці з опалення, електрики, енергоефективності. У кожному проекті задіяно багато людей, і кожному потрібно вчасно видати завдання і проконтролювати, щоб результат відповідав визначальній ідеї. Зробити так, щоб проектний процес не зупинявся і не відтерміновувався. Архітектор завжди виступає диригентом усієї цієї історії. Відповідальність, системність і вміння бачити весь процес від початку до кінця – ось ключові маркери професії. До того ж, прискіпливість до деталей і обов’язковість дедлайнів. Усе це вкрай важливо.

Що ще потрібно для того, аби стати фахівцем в архітектурі?

Постійно навчатися і вдосконалюватися. Це професія, яка завжди буде попереду та її складно наздогнати. Дуже важливим є втілення твоїх проектів, отримання різнобічного і цілісного досвіду, в тому числі досвіду будівництва і навіть експлуатації. Це «довга професія»: якщо ти вже її обрав, то на все життя. І навіть більше.

Ще раз зауважу: архітектор йде завжди від загального до деталей. Це дуже системна логічна картинка. Наприклад, я бачу, як мій проект є складовою більшої системи. Архітектор мислить потоками людей, функціональними перетинами, тим, як усе відбуватиметься всередині. Тож, спочатку ти проектуєш процеси, а вже потім під ці процеси підлаштовуються стіни. Згодом вже під ці стіни, у свою чергу, підлаштовуються деталі: світло, фактура, колір... 

Про пріоритети і цінності

У вас наразі багато проектів? Скільки можете реалізувати одночасно?

Хочеться творчості, але в пріоритеті – бізнес. Тішить те, що бізнес – це дуже творчий процес насправді. А творчий бізнес – тим більше. Наразі у нас у розробці близько 20 проектів. В активній фазі – близько 10 завжди. Ми – невелика компанія.

Хто ваші основні клієнти?

Це компанії комерційного і державного секторів. Зараз у портфелі половину займають державні об’єкти. Якщо відповідати на запитання "хто ваш клієнт", це той замовник, в якого цінності, запити збігаються з тим, що ми хочемо і можемо. З фізичними особами ми не працюємо, не робимо проекти котеджів або дизайн інтер’єрів квартир.

Раніше у вас були клієнти серед приватних осіб, чому вирішили змінити цільову аудиторію?

По-перше, такі проекти мають невеликий метраж. В умовах, коли ціна формується від квадратного метра, отримати прибуток практично неможливо. Справа ще в тому, що ми ніколи не беремо жодних відсотків від застосовуваних в інтер’єрах матеріалів. Для мене це все – відкат, і йде в розріз із моїми цінностями та принципами. Вся система наших напрацювань і зв’язків стає додатковим бонусом для нашого клієнта, ми заробляємо лише на інтелектуальному продукті – наших проектних рішеннях. 

Другий момент – спосіб мислення та взаємодія в проектній команді при роботі з приватними клієнтами сильно відрізняються від роботи з корпоративними. Коли ти налаштований на розв’язання бізнес-завдань і роботу із складними системами, важко переключатися на інше. Ми для себе точно визначилися, в чому ми кращі, тому коли звертаються із запитом запроектувати квартиру чи приватний будинок, я із задоволенням раджу своїх талановитих колег.

У чому особливість саме державних об’єктів?

По-перше, це зазвичай великі і впливові об`єкти, тому архітектору цікаво з професійного погляду. А ще на таке будівництво, особливо після Революції гідності, є запит від держави: тривають реформи, децентралізація, в містах будуються школи, садочки, центри надання адміністративних послуг. От зараз ми працюємо з Національною службою здоров’я України. Це новостворена в результаті медичної реформи державна інституція, яка має управляти, врегульовувати питання медичної галузі. Ми працюємо з існуючою будівлею, в яку переїхала ця установа. Маємо на меті створити там відкритий дружній офіс для людей: тих, хто там працює, і тих, хто відвідує. Є запит від голови цієї служби саме на таке приміщення: щоб не було кабінетів, було світло, прозоро, сучасно, просто, без жодних перепон, тобто інноваційний простір, який надихає на роботу. Я думаю, коли ми знаходимо саме таких клієнтів, де їхній запит збігається з нашими власними цінностями – і моїми, і компанії в цілому, тоді у нас відбувається злагоджена співпраця. 

Які основні цінності вашої архітектурної майстерні?

Довіра, чесність, щирість. Ми дуже відверто один з одним спілкуємось та будуємо горизонтальну структуру. Ми не ієрархічна компанія. У нас прості, горизонтальні, демократичні стосунки. Цінністю також є бажання вдосконалюватися і змінюватися. До того ж, ми любимо виклики. Наприклад, нам запропонували проектувати пологовий будинок. Ми ніколи в житті цього не робили, але сказали: «Так, звичайно, ми зробимо!» І, вважаю, здійснили успішний проект. Півтора роки тому ми виграли конкурс на проектування школи в Броварах — тоді освітній заклад теж робили вперше. У нас не було ні людини з досвідом проектування шкіл, ні певної консультаційної фірми, в якої можна було б запозичити досвід. Зараз школа будується, а ми здійснюємо авторський нагляд.

У вас багато різнопланових проектів. Яким є критерій відбору замовлення? Кому відмовляєте?

Стереотипів немає. Критерії і вимоги прості. Насправді, ми є адептами сучасної архітектури. Я особисто вважаю, що архітектура – це мова символів, кодів, які дуже чітко прочитуються в кожній споруді. Будинок, який ти проектуєш і згодом будуєш, повинен бути саме таким тут і зараз. Якщо знайшли цей код – буде чудовий об`єкт, якщо ні, то ні. Якось керівник мого дипломного проекту сказав фразу, якою я досі керуюсь. Він подивився на мої креслення і промовив: «Не думайте, яким ви хочете зробити цей будинок. Подумайте, яким він сам хоче бути в цей час і на цьому місці». Це і про сучасну архітектуру, і про скромність автора, яка характеризує системну людину, тобто не я будую будинок саме так, як я бачу, а будинок має постати з контексту часу і місця. Є будівлі, на які ти дивишся і не розумієш, коли вони були побудовані — у позаминулому сторіччі чи зараз? Бо вони виглядають, наче копії якихось копій. А коли архітектура сучасна, відповідає на сучасні запити, це ні з чим не сплутаєш. Зустррічаючи клієнта, який формулює своє бачення, що продукує певні сенси і цінності, ти в діалогу з такою людиною розумієш – нам по дорозі.

Ми любимо працювати з корпоративними клієнтами, бо розуміємо їхній запит. Вони, приміром, кажуть: «Маємо ділянку, хочемо стільки-то квадратних метрів, в межах законодавства, логіки і містобудівної ситуації». Такий клієнт зазвичай розуміє, що не тільки він є замовником архітектури. Він – замовник усього проекту, квадратних метрів. Але у самої будівлі, її образу, форми, стилю, зручності і користі замовниками є також і мешканці міста, і ті, хто буде користуватися цією будівлею, і співробітники компанії, і ті, хто колись її купить і буде змінювати. 

Які критерії відбору персоналу? Яким чином формуєте надійну команду?

Середовище архітекторів досить закрите. В принципі ми всі один про одного знаємо. Про архітектора найкращим чином говорить його портфоліо та колишній керівник. До речі, за роботами архітектора завжди помічаєш, як та чи інша людина мислить.

Також добре, коли фахівець сам знає, в якій компанії хоче працювати. Людина, наприклад, надсилає електронного листа і пише: «Хочу працювати у вашій компанії». Я ставлю запитання: «А чому, що вас зацікавило?» За відповіддю відразу розумієш — твоя це людина чи ні. Потім портфоліо, співбесіда і командна робота, адже кандидатуру має погодити вся команда, не тільки керівник.

Як ви мотивуєте своїх працівників?

Світ динамічно рухається і розвивається, наша професія не виняток. Це і є основа мотивації. Зі мною працюють ті, хто хоче розвиватися, прагне кращого. Когось мотивують цікаві проекти, які ми розробляємо, хороша архітектура, когось – технології. Ми зараз працюємо з BIM-проектуванням. Це коли будинок проектується як цифрова інформаційна модель. А хтось хоче зростати в менеджменті, і такі можливості є. У нас так склалося, що ми один одного надихаємо. 

Чи є складнощі у підготовці кадрів на архітектурному ринку?

Ринок сьогодні так працює, що виникає певна вузька спеціалізація. Наприклад, є велика архітектурна компанія, є архітектор, який робить там тільки візуалізації. А потім він приходить на співбесіду і не знає ні норм проектування, ні як це погоджувати, ні як зробити планування, щоб воно відповідало стандартам. Багато хто сьогодні любить тільки креативний бік роботи – творчість, ескізні проекти. Менше тих, хто хоче працювати з деталями і розробляти робочу документацію. Але на мій, можливо, застарілий погляд, архітектор повинен вміти зробити весь проект – від ідеї до реалізації. Він має розуміти весь процес від початку до детальної розробки, погодження і втілення. У нас невелика компанія, і ми будуємо процес так, що кожен може один одного підтримати і замінити на кожному етапі роботи.

Яка середня цінова політика ваших проектів?

Конкретні цифри назвати не можу через те, що вони різняться. В кожній країні архітектура – це сфера діяльності, пов’язана з безпекою людей. Тому вона досить зарегульована державою. У нас в цій галузі ціноутворення формує Мінрегіонбуд України. Міністерство зараз дуже впливає на розцінки і корпоративний сектор теж на них орієнтується. Розцінки залежать від багатьох факторів: квадратного метру, класу наслідків, функціональності об’єктів, стадійності проектування.

Ви працюєте лише в України чи у вас є й міжнародні проекти?

В основному в Україні. Але географія проектів останнім часом розширилась: якщо раніше ми орієнтувалися лише на Київ, то зараз працюємо в усіх регіонах країни. Співпрацюємо і з міжнародними компаніями, консультуємо деяких іноземних інвесторів , які хочуть “заходити” в Україну з мережею проектів. Працюємо і з компанією, яка бажає “завести” в Україну відразу декілька об’єктів. 

Як сучасні архітектори підтримують між собою комунікацію? Більше конкурують чи товаришують?

На ринку, звісно, є конкуренція і це добре. Бувають різні взаємовідносини: і конкурують, і підтримують по-дружньому один одного. Я завжди «за» дружні відносини. Гадаю, доцільно допомагати один з одному, тому що насправді фахівців і гарних професіоналів на цьому ринку не дуже багато. Наскільки я знаю, у нас усього три тисячі фахівців, які отримали сертифікати архітекторів, і комунікації між ними має бути більше. Минулого року під егідою Національної спілки архітекторів України було створено Архітектурну палату України. Я увійшла в Раду палати. Своїм особистим завданням бачу збільшення якісних зв`язків між архітекторами, плідну комунікацію. Нам є що обговорювати, є спільні професійні інтереси.

Щодо конкурентності – я ніколи не візьму замовлення, якщо знаю, що починала проектувати інша компанія, що вже є автор проекту. Я зв`язуюсь с автором сама, не через замовника і з`ясовую ситуацію. Для мене добрі стосунки з колегами важливіші за нове замовлення. 

Кого найчастіше обирають українці – вітчизняних чи іноземних архітекторів? Яка ситуація на ринку сьогодні?

На території України, якщо ти хочеш замовити в іноземної компанії чи іноземного архітектора проект, це відбувається таким чином: клієнт може замовити відомому закордонному архітектору або компанії передпроектні пропозиції, ескіз і т. ін. Але обов’язково буде потрібна компанія в Україні, яка це рішення адаптовуватиме: зробить креслення, випустить це під своїм сертифікатом. Насправді, це добре, що є можливість такої співпраці. Я особисто за те, щоб більше іноземних архітекторів виходило на наш ринок. Моя позиція така: у нас, архітекторів, є спільний замовник – це хороша сучасна архітектура, комфортний простір наших міст. В іноземних архітекторів подекуди кращий досвід. Коли вони спілкуються з колегами нашої країни, цілком можуть виникнути гарні рішення і цікаві об’єкти.

Кого з архітекторів ви вважаєте еталоном?

Звісно, є багато прикладів для натхнення. Серед іноземних архітекторів мої авторитети – Річард Роджерс та Ренцо Піано за силу думки, люблю архітектуру Річарда Мейєра. Він прекрасно працює з архітектурною пластикою – робить чудові речі, використовуючи лише білу стіну і скло. Коли розумієш, що живеш в один час з Норманом Фостером – це захоплює.

Яка ваша архітектурна мрія?

Хочу спроектувати вокзал. Або аеропорт. Мені дуже подобаються місця перетину багатьох людей, їхніх доль, там де є рух. Це вузлові хаби, де перетинаються люди, долі, процеси. Життя в таких місцях виглядає інакше.

Який сьогодні стиль архітектури і дизайну інтер’єру найпопулярніший?

Як це зазвичай трапляється, нам його назвуть через 100 років. Є певні трендові назви типу «лофт». Гадаю, він популярний, тому що можна зекономити на підвісних стелях та опорядженні. А якщо серйозно, то в тренді “архітектура, якої немає”. Це те, де можливо не робити зайвого. Мінімалізм – це не просто дуже гарно відштукатурена поверхня, а, приміром, стіна із цегли, яку можна лишити в інтер’єрі і нічого з нею не робити. Це і про лаконічність, і про зв`язок історії певної будівлі з тим, що є зараз. Так, ти розумієш, що цій цеглині може бути понад 100 років. Прекрасно її бачити в інтер’єрі не закритою, живою і згадати, що людина, якої вже на світі немає, власними руками цю цеглину вкладала. Якщо ти навіть про це не замислюєшся, ці сенси підсвідомо зчитуються. Краще так зробити, ніж, наприклад, затягнути все новою штукатуркою, яка нічого людині не скаже про цей будинок.

Як впливає урбаністика, простір на настрої людей?

Це дуже недооцінена тема. У суспільстві та держави немає ще цілісного розуміння, що у красивий і комфортний громадський простір, в гарну архітектуру потрібно вкладатися. Йдеться не лише про кошти, а взагалі про зусилля і розуміння, що це потрібно робити. Як казав Черчілль, «спочатку ми формуємо будівлю, а потім наші будівлі формують нас». Впливає і простір школи, де буде навчатися дитина. Впливають і стіни того садочка, в який діти ходитимуть. Впливає і простір, в який ти виходиш зі свого під’їзду, все, що бачиш навколо: вулиця, люди, фактура, як це все освітлено. Вважаю, що простір має бути дружній до людини, спроектований з повагою до неї. Тобто пандуси, ліфти і сходи – все це вкрай важливо. Насправді дружній простір ще й доступний, зрозумілий і зручний. Коли всі ці фактори разом збігаються, це – захват.

До речі, урбаністика – це теж про комунікацію людей, які користуються містом. Чим більше люди хочуть і проводять часу на вулиці, тим кращий район. Це і є урбаністика. Це не тільки про «придумати, де поставити лавочку» або про «малі архітектурні форми» чи «зробити доріжку». Це про те, як запроектувати процеси і зробити зручним і доступним місто для людей. Має бути вибір. Зараз у тренді — розвиток фрагментарних рішень. Мені складно пережити, коли ми робимо щось локально на Подолі, приміром, і не тримаємо в голові: «А як це у місті потім буде працювати?» Зараз багато є цікавих точкових перетворень. Втім, вони поки не нанизуються у спільний ланцюг і в спільну систему міста, в якому буде комфортно жити.

Сучасна архітектура і містобудування можуть вирішити таке завдання, як підвищення рівня задоволення життям?

Знаєте, я за цим завжди їду в Європу. Для мене найкращий відпочинок – це яка-небудь європейська столиця, де гуляєш, насолоджуючись містом. Справжня психотерапія! Дійсно, потрібно бачити інтелектуальну естетику. Як на мене, європейські архітектори мислять простором для людини. Коли ти ходиш містом в Іспанії, розумієш, що тобі так чудово, тому що є ті, хто все це для тебе продумав. Усе навколо дихає інтелектуальною працею. Ти розумієш, що ці архітектори подумали, як у перспективі виглядатимуть будівлі, де стоятиме лавка, щоб було зручно присісти. А з цієї лавки буде найкращий вигляд. Тобто вона не буде стояти, де заманеться, а буде саме там, де потрібно. .

Втім, нагадаю, що процес проектування багатосуб’єктний. Гарне рішення може стати тільки результатом злагодженої співпраці всіх, хто працює над проектом. Архітектор може придумати, як зекономити і водночас чудово запроектувати. Але якщо немає коштів і волі у людини, яка розподіляє ресурси на будівництво, то всі ідеї просто залишаться на папері. Тому коли замовник і архітектор й інші учасники процесу працюють на спільну ідею, і ця візуальна думка втілюється в просторі, ось тоді виходять дійсно хороші рішення.

Якими сучасними архітектурно-інтер`єрними проектами ви захоплюєтеся?

Якщо ми говоримо про Україну, дуже багато є цікавих інтер’єрів. До речі, коворкінг-кафе Urban Space-500, де ми знаходимось, це ж ціла історія! Коли 500 людей спільнокоштом зробили такий чудовий публічний громадський простір. У них є концепція, що 80% від свого прибутку вони віддають на підтримку громадських ініціатив. Особисто для мене найкращі інтер’єри – це ті, які запроектовані під процеси, що всередині відбуваються, і ці процеси важливі і красиві.

Чи повинен архітектор надавати культурну та історичну функцію своїм роботам?

Так, про це завжди треба пам`ятати при розробці проекту. Я в кожному завданні на проектування пишу: «Строк експлуатації 100 років». Так вимагають норми будівництва. Ми, архітектори, завжди в голові це тримаємо. Ти створюєш будівлю, яка переживе тебе. Це – відповідальність перед майбутнім. Добре, коли і наш клієнт так мислить.

Як можна вирішувати проблему незбалансованого архітектурного будування?

Києву вже давно потрібен оновлений генплан. Чинний генплан у нас діє до 2020 року, проте він втрачає актуальність, адже місто дуже динамічно розвивається. Генплану має передувати стратегія розвитку міста, розроблена містянами і владою разом. Це повинні бути майданчики для обговорення, де ведеться постійний діалог між людьми, які тут живуть, і тими, хто цих людей у владі представляє. Коли немає спільної ідеї і стратегії, кожен реалізує свою. Звідси хаотична фрагментарна забудова.

Гроші

Зараз якісна архітектура – недешеве задоволення. Чи є гроші критерієм якості архітектури?

Насправді, ресурси потрібно розподіляти грамотно. Але хороша архітектура потребує коштів. "Зробіть красиво, розумно і дешево" – найпопулярніший запит. Це те, з чим ми нині працюємо. Дійсно, живемо в епоху економії ресурсів. Гроші не є мірилом якості сучасної архітектури, але є важливим і необхідним для неї ресурсом.

Як ви заробили свої перші гроші?

Найперші гроші я заробила, коли ще займалася спортом. Я отримувала заробітну плату у збірній України з гірськолижного спорту. Навчаючись в академії, ми робили ескізи і макети для скульпторів, архітекторів. У студентів академії завжди були можливості для творчого підробітку Наприклад, до нас якось прийшов діджей, сказав, що хоче намалювати на стіні собаку, який живе у них в офісі. Це, мабуть, був перший в історії Києва ескіз муралу.

На що ви любите витрачати?

Я люблю якісні речі. На подорожі точно не шкода грошей. У нашої сім’ї є значний досвід. Ми знаємо, як будь-яку подорож зробити бюджетною, не користуємося послугами туристичних агенцій, завжди самі плануємо свої мандрівки. Як правило, це європейські міста. Ми подорожуємо з дітьми. Я люблю до кожного європейського міста складати «карту об’єктів сучасної архітектури», які я хочу подивитися і показати своїй сім’ї. Я маю талант їх швидко відшуковувати, навіть у перерві між пересадками з літака на літак. Було так, що зверталися друзі: «Зроби мені екскурсію-карту, я їду до Барселони у 125-й раз, і не хочу дивитися одне й те саме». Також витрачаю кошти на ресторани: просто не люблю готувати. Люблю гарний якісний одяг, щоправда, обсяг моєї колекції обмежений розміром шафи.

Доволі багато коштів витрачається на освіту дітей – гуртки, секції і додаткові курси. Більше, аніж на подорожі. Молодший син наразі навчається у приватній школі, це дорого коштує. Якщо стоїть питання гарної освіти, я спочатку скажу: «Ми будемо в приватній школі, ми матимемо найкращу для дітей освіту», а потім вже подумаю, де взяти гроші. Для мене питання освіти завжди пріоритетне. І дійсно, під запит можливості завжди знаходяться.

Сім`я

Яких методів виховання дітей ви дотримуєтесь? Чи навчаєте їх фінансової грамотності?

Зараз старший син починає самостійно заробляти. Він – тренер по карате, сенсей. Йому 16, а в 14 років він отримав чорний пояс, отже два роки вже тренує молодшу групу. Має власних учнів і викладає, починає розуміти, що таке гроші, як їх заробити. Я дуже вимоглива до навчання дітей. Кажу: «Намагайтеся бути кращими». Звісно, є і розмови особисті, коли потрібно «викладати всі карти на стіл». Або ж я беру свій приклад з життя – це завжди спрацьовує. Кажу: «У мене було так. Я не кажу, що у тебе так само буде. Але от у мене була така ситуація, був такий контекст, і ця ситуація ось так закінчилася. Скористайся моїм досвідом». Також гарним методом є вміння ставити правильні запитання.

Якими людьми ви хочете бачити своїх дітей?

Чесність я ставлю на перше місце. Чесність будує довіру. А довіра — це найважливіше. Всюди – і в родині, і в компанії, скрізь. Я вчу їх вкладати свої час і зусилля в освіту та саморозвиток. А ще – в побудову стосунків з іншими. Це теж вкрай важливо.

Як ви підтримуєте баланс між роботою і життям? Одне одному не суперечить?

Тут дуже важливо розуміння партнера. Сім’я не повинна обмежувати можливості людини для професійного розвитку і ми з чоловіком одразу про це домовилися. Старший син народився тоді, коли я розробляла дипломний проект і одночасно працювала. Я не брала академвідпустку. Звичайно, це все потребує від тебе гарного менеджменту, сильної концентрації, коли у тебе зовсім не залишається вільного часу для того, аби просто побайдикувати. Втім, якщо поруч партнер, який підтримує, то все завжди можна поєднати і вирішити.

Розкажіть про свого чоловіка. Чим він займається?

Мій чоловік — фотохудожник. Він працює над творчими проектами, створює художні фотографії. Я бачу і по своїх дітях, що у них теж, імовірно, буде творчий напрям діяльності. Молодший ще не визначився, а старший уже сказав, що хоче бути режисером.

Який ваш особистий рецепт щастя?

Любити себе і найближчих людей, приділяти їм час. Вміти слухати і чути один одного. Люди, які один раз вирішили пов’язати свої життя, точно мали власну сильну ідею. От цю ідею потрібно пам’ятати і плекати. А ще краще проговорювати. Люди часто не спілкуються один з одним на важливі теми. Через острах абощо. А це потрібно робити.

Скільки вже вашому шлюбу?

Нашому шлюбу 17 років. Я точно знала до знайомства з чоловіком, що хочу будувати кар’єру, а створити сім’ю не раніше ніж у 30 років. Я мала досить чіткий план на життя, який повністю змінився з народженням дитини в мої 22. Але чоловік мене підтримав, і ми з усім впоралися.

Я розумію, що ми не завжди були готові до змін і різних темпів розвитку один одного у шлюбі. Наприклад, якщо хтось йде вчитися або опиняється в іншому середовищі, занурюється в спілкування з людьми навколо — може статися, що порушується баланс в сім’ї. Навчання, нове середовище забирає багато ресурсу, його треба відновлювати. Арсен може написати книгу “Як вижити, коли твоя дружина постійно десь навчається”.

Як ви вирішували такі проблеми?

Спілкуванням. Нічого не буває кращим, ніж проговорені особисті бажання, болі, очікування і настрої. Краще сказати, аніж не сказати. Якщо дві людини один одного слухають, вони зрештою почують. І ми завжди пам’ятаємо першу ідею – чому ми разом. А ще коли виникають складнощі в стосунках, ми візуалізуємо картину: «Так, нам з тобою по 90 років, ми в кріслі-качалці, на терасі нашого будинку. Пляшка вина, сир, захід сонця, виноградник, по якому бігають онуки. І у нас нарешті є купа часу один на одного. Нормально? Нормально. Все буде добре». Отже, візуалізуйте і будуйте своє прекрасне майбутнє!