Двісті метрів над землею: репортаж з Київської телевежі

Цьогорічного літа виповнилося 45 років з дня введення в дію Київського радіотелевізійного передавального центру, до виробничого комплексу якого входить Київська телевежа. За такої нагоди кореспондент Family Оffice Дар`я Колесник вирішила дізнатися більше про історію й сьогодення споруди, що є найвищою в Україні та входить до 20 найвищих телевізійних веж у світі.

Біля підніжжя телевежі нас зустрів люб’язний чоловік – начальник цеху №1 Київської філії Концерну РРТ Богдан Чайка. Він працює на Київському радіотелевізійному передавальному центрі з 1977 року. Годі й бажати кращого гіда для нашої екскурсії.

Через шум, що супроводжує роботу обладнання, захоплюючу розповідь Богдана Івановича місцями доводилося слухати, особливо напружуючи увагу. Але ми намагалися якнайповніше передати всі враження та емоції від спілкування.

Виднокрай скрізь перед очима

Розпочалося наше знайомство з телевежею в її верхній виробничій будівлі, нижня площина якої знаходиться на позначці 192 м. Саме так фахівці зазначають висоту розташування тих чи інших частин споруди.

Відразу справила враження велична панорама, яку можна споглядати з вікон будівлі. Перед нами розгорнувся міський простір, такий недосяжний у земному житті. На виднокраї - і Бориспіль, і Оболонь, і Вишневе, все ніби поруч, на відстані витягнутої руки. І скрізь - небосхил.

Таке диво наштовхнуло на думку, що й саму вежу можна бачити у Києві практично звідусіль. Наскільки складно було спроектувати її такою, щоб милувала око, добре вписувалась у міський ландшафт, який постійно змінюється? І це дійсно вдалося втілити у стрімкому силуеті, що нагадує космічну ракету. Поблизу вежі аж дух перехоплює від споглядання того, як її конструкція різко здіймається вгору.

Разом з тим у верхній виробничій будівлі висота відчувається не так як у літаку або на даху багатоповерхівки, чи біля урвища. Якщо не заглядати у вікна, складається враження, що перебуваєш у звичайнісінькій кімнаті, а не у приміщенні за дві сотні метрів від земної поверхні. Проте Богдан Іванович вказав на помітний рух, в якому перебувають жалюзі на вікнах. Це спричиняється коливанням споруди під силою вітру, що, як запевнив наш гід, є нормальним. Відхилення вежі від вертикалі за таких коливань може сягати 5 м. Взагалі дотримання вертикалі є одним з найважливіших показників стану конструкції споруди, задля контролю якого щорічно здійснюється відповідне обстеження.

Техніка на висоті

Нагору, до верхньої виробничої будівлі, ми дісталися, скориставшись ліфтом. Є ще один ліфт, який піднімається до позначки висоти у 329 м. Ним користуються фахівці, котрі здійснюють обслуговування антен, встановлених у верхній частині вежі, аж до самісінької верхівки.

У приміщеннях значної частини двоповерхової верхньої будівлі встановлено телевізійні і радіомовні передавачі та інше обладнання. Контроль над роботою обладнання безперервно здійснюють працівники чергової зміни. Вони відстежують якість сигналу, що подається в ефір, та вживають відповідні заходи у разі виявлення проблем.

Богдан Іванович звернув нашу увагу на те, що сигнал до передавачів потрапляє у кілька етапів. Мовники формують інформаційні потоки, які волоконно-оптичними лініями надходять до Центру з контролю та управління радіо і телебаченням. Це спеціалізований підрозділ Концерну РРТ, що здійснює розподіл сигналів, управління засобами мовлення мережами радіорелейного зв’язку та супутниковими системами. Зокрема він надає сигнал для розповсюдження в ефірі радіотелевізійним передавальним центром.

Богдан Іванович також пояснив, що відбувається на моніторах, на яких контролюється якість сигналу. На них одночасно відображаються сигнал на вході та виході з кількох передавачів. Наш гід підкреслив, що в основному це цифрові канали, яких загалом транслюється 32. Цифрові технології дозволяють передавати в одному телевізійному каналі до десяти телепрограм. Отже, з переходом на мовлення у цифровому форматі вивільняється частотний ресурс, що так потрібен для впровадження сучасних технологій бездротового зв’язку. Проте з відключенням аналогового мовлення Концерн РРТ втрачає більшу частину доходів. Хоча, за рішенням уряду, певний час ще буде здійснюватись аналогова трансляція каналу UA:ПЕРШИЙ та місцевих телекомпаній, які не мають цифрових ліцензій, тому це не сильно позначиться на ситуації. Вже кілька років обговорюється можливість Концерну РРТ стати оператором загальнонаціональної мережі цифрового мовлення. За великої кількості мовників без цифрових ліцензій та створення кращих умов порівняно з нині діючим оператором це може бути реальний вихід.

Фактор обмежень

У цьому сенсі закономірним є питання щодо використання вежі як туристичного об’єкта. Проте наразі суворо регламентується доступ на територію об’єктів Концерну РРТ, що є стратегічним підприємством.

До того ж, у відповідь на наше запитання, наскільки можливим є відкриття ресторану на телевежі, Богдан Іванович зазначив, що свого часу розглядалася така можливість. Проте певне рішення так і не було прийняте, хоча б через необхідність облаштувати ліфти ззовні конструкції вежі у відповідності з вимогами перебування на висоті значної кількості людей. Це потребує чималих коштів.

Взагалі розробники проекту вежі не передбачили умов для відвідування споруди як туристичного об’єкта сторонніми особами. Можливо, це було спричинено особливим ставленням до будівлі такого призначення. Показовою є історія з телевежею в центрі Києва. Ця споруда, висота якої становила всього лише 180 м, входила до комплексу технічних будинків Київського телецентру. Вона була розташована за адресою: вулиця Малопідвальна (нині Бориса Грінченка), 13, поряд з апаратно-студійним блоком, що знаходився на вулиці Хрещатик, 26. Вежу було добре видно з сучасного Майдану Незалежності, інших центральних вулиць.

Проте дуже складно найти професійні фотознімки з цією вежею. Фотографам рекомендували вибирати кадр таким чином, щоб споруда в нього не потрапляла. Якщо цього не вдавалося уникнути, на готових знімках вежу просто ретушували, оскільки вона являла собою об’єкт державного значення з особливими функціями. З огляду на це щодо нього діяли певні обмеження з боку так званої цензури.

Проблеми розвитку

Мовлення з першої в Києві телевежі розпочалось експериментальною трансляцією, що відбулася 5 листопада 1951 року.

Спочатку в ефірі був присутній тільки один телевізійний канал, передачі якого транслювалися тільки у позаробочий час. Лише в 1959 році телебачення запрацювало в денні години. У 1962 році було змонтовано ще одну антену, що дозволило транслювати два канали одночасно.

Коли прийшов час збільшити кількість каналів і перейти на мовлення в кольорі, потрібно було розгортати нове тоді обладнання з урахуванням забезпечення належних умов для його роботи. Це виявилося проблематичним для центру Києва.

Одночасно розглядалася можливість побудови радіотелевізійного передавального центру, який був би спроможним не тільки відповідати поточним вимогам, а й міг з часом нарощувати виробничі потужності в міру зростання потреб. До того ж нова телевежа мала бути вищою, щоб забезпечити набагато ширше покриття телевізійним сигналом. Адже максимальна дальність розповсюдження сигналу від телевежі у центрі Києва не перевищувала 60 км. Остаточне рішення щодо проектування і побудови нового передавального центру було прийняте в травні 1967 року.

Коли новий передавальний центр запрацював повною мірою, постала проблема демонтажу старої телевежі, особливо враховуючи ризик падіння з висоти елементів конструкції. Це було досить суттєвим джерелом небезпеки з огляду на щільну міську забудову, яка наблизилася впритул до об’єкта. Слід зазначити, що весь час існування вежі надто гострою залишалась загроза падіння з вежі бурульок. Це також обумовило необхідність побудови нової висотної споруди там, де можна було окреслити належну зону безпеки.

Щоб усунути можливе падіння з висоти навіть незначних фрагментів конструкції старої вежі, за належного контролю її демонтаж здійснювали поволі, починаючи з верхівки.

Унікальні рішення для унікальної споруди

У розробку нової вежі було закладено технічні рішення, які запропонували фахівці Інституту «Укрпроектстальконструкція» та Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона. Вони спиралися на досвід побудови ряду телевеж, у тому числі цільносталевої телевізійної вежі для Москви, яку свого часу розробляли фахівці з України. У проекті було закладено висоту споруди, що перевищувала 500 м. Проект не пройшов конкурс через сумніви щодо відповідності технічних рішень, які були в ньому запропоновані. Проте напрацювання, накопичені у процесі роботи над проектом, виявилися достатньо затребуваними для нинішньої київської телевежі.

Існує думка, що висоту телевежі в столиці України зменшили порівняно з московським проектом на догоду центральним органам тодішньої держави. Взагалі висоту у 380 м було визначено оптимальною для споруди з урахуванням місця встановлення на височині. Вежа забезпечила сталий прийом телевізійного мовлення по всій Київській області.

Особливість Київської телевежі полягає у тому, що елементи конструкції споруди при її монтажі були з`єднані за методом електрозварювання. Будівництво велося унікальним методом підрощування. Елементи конструкції фактично надбудовувалися «від гори до низу» без використання підйомних кранів та гелікоптерів. По завершенні монтажу частина конструкції домкратами піднімалась вгору, а під неї заводився наступний фрагмент.

Усі проектні, монтажні та будівельні роботи виконано працівниками декількох десятків підрядних організацій з України, металоконструкції також виготовлено на території України.

З огляду на успішну експлуатацію Київської телевежі протягом 45 років слід визнати, наскільки вдалими виявилися технічні рішення, що були обрані для цієї унікальної споруди.

Кілька годин нашої екскурсії сплинули непомітно. Отримавши відповіді на наші численні запитання, ми попрощалися, щиро дякуючи за неабияке задоволення та справжнє захоплення від побаченого і почутого.