Індустріальні парки – вікно можливостей чи нові вільні економічні зони

Використання індустріальних парків (ІП) в Україні схоже на керування автівкою BMW останньої моделі на українських дорогах – не маєш можливості застосувати її потужність та швидкісні показники через стан автошляхів. Так само й індустріальні парки. Весь світ використовує їх для стимулювання розвитку промисловості через надання достатніх економічних преференцій на основі чинного законодавства. Ми також маємо Закон про «Про індустріальні парки». Але серед преференцій резидентам парків передбачено лише цільове фінансування на безповоротній основі, надання безвідсоткових кредитів для облаштування індустріальних парків та звільнення учасників парків від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Що маємо

В результаті на сьогодні в Україні є 28 парків площею 1,5 тис. га. Але шість з них й досі навіть не обрали керуючу компанію. Очевидно, що без належного пакета стимулів вітчизняні ІП здебільшого не будуть здатні залучати хоча б якісь інвестиції. Сподіваємось, що законодавчий пакет №2554а-д допоможе штовхнути на рейках цей потяг.

За умови подальшого розширення кола економічних, податкових та інших преференцій індустріальні парки стануть інкубаторами для вітчизняних виробників. Створення мережі індустріальних парків стимулюватиме активний розвиток малого та середнього бізнесу на місцевому рівні.

Ухвалення пакета №2554а-д, зокрема, сприятиме зміцненню фінансової спроможності місцевих територіальних громад, оскільки надають органам місцевого самоврядування право ініціативи щодо створення індустріальних парків на території будь-якої громади, причому рішення щодо створення такого парку узгоджується з органами державної влади, але не залежить від них загалом.

А от видобувна промисловість не отримає жодних інвестиційних стимулів. Згадуються слова про боротьбу зі статусом країни як «сировинного придатка». Гарантією цього є ухвалення Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення регуляторних бар’єрів для розвитку мережі індустріальних парків в Україні». Видобувна промисловість була вилучена з переліку видів діяльності, якими дозволено займатися на території українських ІП.

Законодавчий пакет (№2554а-д та №2555а-д) запроваджує податкові та митні інвестиційні стимули для нових вітчизняних виробництв через механізм індустріальних парків:

• звільнення на 5 років від податку на прибуток та на наступні 5 років половинна ставка (9%) і лише за умови реінвестування цих коштів у розвиток виробництва;

• звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення господарської діяльності в межах ІП;

• розстрочка на 5 років імпортного ПДВ на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення господарської діяльності в межах ІП;

• можливість отримання фіскальних стимулів з податку на нерухоме майно, земельного податку та орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності, на якій створено ІП, за рішенням місцевої влади.

“Чорні дірки”

Скептичне ставлення до ІП пов’язано з їх порівнянням з вільними економічними зонами, які часто використовувались занадто творче та не за призначенням, при функціонуванні яких було виявлено численні зловживання. Наприклад, у Харькові та Донецьку в період дії Закону «Про вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку» їх використовували для ввезення контрабанди без ПДВ. Саме тому важливо встановити жорсткий контроль за цільовим призначенням індустріальних парків.

Приблизно 10 років тому було прийнято рішення про створення індустріального парку в районі Троєщини. На цьому підґрунті народний депутат Фельдман робив спроби утворити аналог свого харківського ринку Барабашова. Саме через такі причини має бути встановлено тотальний контроль індустріальних проектів як на стадії отримання статусу (з узгодженням отримання пільг), так і в процесі його функціонування. Інакше отримаємо чергову «чорну діру» в бюджеті.

У зв’язку з тим, що для отримання податкових стимулів, передбачених законопроектами, необхідно здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, саме агробізнес може стати полем зловживань.

З усього арсеналу стимулів, що використовуються в міжнародній практиці, законопроекти №2554а-д та №2555а-д передбачають лише кілька податкових преференцій. Проте індустріальні парки в Україні стануть насправді дієвими інструментами промислового розвитку лише за умови, якщо їх преференції виробникам зрівняються з умовами індустріальних парків країн-сусідів, зокрема Польщі (77 індустріальних і технологічних парків) і Туреччини (284 індустріальних парки).

На думку Віктора Галасюка, колишнього голови комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, «широкомасштабна реіндустріалізація національної економіки на сучасній технологічній основі можлива лише при «вирівнюванні» привабливості умов господарської діяльності в індустріальних парках України та країн-сусідів. Це потребує ухвалення комплексного промислового пакета реформ, що міститиме стимули для реінвестування прибутків у промисловість та науку, звільнення від сплати земельного податку земель промисловості, безкоштовне приєднання до інженерних мереж (коштом інвестиційної складової тарифів), відкриття Банку розвитку й експортно-кредитного агентства, надання переваги українській продукції при державних закупівлях і реалізації масштабних інфраструктурних проектів на засадах державно-приватного партнерства».

Також не зовсім зрозуміле питання з податковими надходженнями. Адже надходження ПДФО до місцевих бюджетів, де розташовані ІП, а не до бюджетів місця реєстрації виробника, має принципове значення для розвитку місцевих громад.