Поспішаємо, але повільно
Все ж таки недарма такі вчені, як Деніел Канеман, професор Прінстонського університету зі США, отримують Нобелівську премію. Саме сучасні дослідження, що зроблені, здавалося б, на стику віддалених наук і галузей, дають сьогодні ту еволюційну синергію, на яку очікує все людство. В цілому і в кожному суспільстві зокрема. На них чекають не тільки психологи і нейролінгвісти, медики та фахівці з управлінських технологій. Чекають економісти, юристи, маркетологи — всі зацікавлені в тому, щоб в їхньому житті з`явився хтось, що дає практичні рекомендації: коли можна довіряти своїй інтуїції, а коли краще зупинитися і добре задуматися, перевіривши всі свої висновки і докази.
Основна думка наукової роботи Канемана — наявність у людини двох абсолютно різних систем мислення. Одна досить оперативна і легко навчається. Ми зазвичай називаємо її інтуїцією. Друга система повільна, не надто працьовита, але саме вона здатна навчити першу систему різноманітності процесів і теорій. І саме вона дозволяє вирішувати найскладніші проблеми, з якими не в змозі впоратися наша інтуїція, віддаючи перевагу погляду з боку, не дуже прагнучи бути замішаною в суперечках і дискусіях з реальністю. Я б назвав цю систему розумом.
Перша система — інтуїтивна — генерує рішення, які не потребують особливих зусиль і витрат. Тому ми частіше довіряємо їй. І це спрацьовує на побутовому рівні: чи варто сьогодні брати парасольку або чи хочеться нам зараз пити. Але існують цілі галузі, сфери життєдіяльності, де на інтуїцію покладатися не можна, оскільки вона схильна підміняти поняття комфортнішими до сприйняття, занадто довіряє колишньому досвіду, незважаючи на відмінності обставин, ситуацій, подій тощо. Тут потрібна робота другої системи, розумної, яка не дозволяє приймати рішення, про які потім шкодуватимеш, яка змушує нас думати над кожним кроком і, слухаючи серце, все ж мислити повільніше, уникаючи шансів діяти спонтанно і непередбачувано.
Забагато вченості, скажете ви. Однак без справді наукового (читай розумно повільного, за Канеманом) підходу до вирішення питань майбутнього України, втілення стратегій розквіту технологій і інновацій, проведення реформ в освіті та фундаментальній науці, до розуміння, куди спрямовуються наші економіка і культура, навряд чи ми побачимо нашу державу такою, про яку мріємо. Державою, в ключовому знаменнику формули розвитку якої лежать базові цінності — такі, як довіра суспільства до влади, прозорість будь-якої форми власності, економічна доцільність фіскальної політики і стабільність фінансового ринку. Звідси — досягнення ключових показників соціально-економічного розвитку: зростання ВВП і реально працюючого бізнесу, зокрема МСБ; підвищення добробуту населення і насамперед за рахунок підвищення його платоспроможності, а не соціальних пільг і допомог. Утримання цих показників на належному рівні дозволить новому в українському суспільстві постіндустріальному класу, що набирає обертів внаслідок стрімкого науково-технічного прогресу, врешті-решт перемогти стару систему.
І саме вони — високоосвічені, творчі, вільні від стереотипів і демократичні за менталітетом — зможуть зрушити з місця ті реформи, які необхідні, щоб Україна стала дійсно державою з європейськими стандартами. І саме тому дуже важливо думати повільно, щоб не приймати неусвідомлених і нераціональних рішень в автоматичному режимі з подальшим пошуком і з`ясуванням питань «чому?» і «навіщо?». А ще для того, щоб уникати маніпулювання нашою довірою і моральними цінностями — на жаль, Євромайдан так і залишився неологізмом у світовій історії. Хоча час виправити ситуацію ще є.
