чт
  • 21
  • пт
  • 22
  • сб
  • 23
  • вс
  • 24
  • пн
  • 25
  • вт
  • 26
  • ср
  • 27
  • чт
  • 28
  • пт
  • 29
  • сб
  • 30
  • вс
  • 31
  • пн
  • 1
  • вт
  • 2
  • ср
  • 3
  • чт
  • 4
  • пт
  • 5
  • сб
  • 6
  • вс
  • 7
  • пн
  • 8
  • вт
  • 9
  • ср
  • 10
  • чт
  • 11
  • пт
  • 12
  • сб
  • 13
  • вс
  • 14
  • пн
  • 15
  • вт
  • 16
  • ср
  • 17
  • чт
  • 18
  • пт
  • 19
  • сб
  • 20
  • вс
  • 21
  • Історична Україна: життя після смерті

    Евгений Будерацкий
    журналист, заместитель главного редактора Украинской правды
    03 июня 2019 16:27
    612

    Біля гірської траси одразу на виїзді зі Старого Самбора над урвищем розкинувся древній кіркут.

    Кіркутами українці і поляки Галичини називали древні єврейські кладовища, які своїм виглядом нагадують не просто поховання людей, а поховання цивілізації.

    На кіркутських плитах не писали жодних цифр (дат народження і смерті), заборонялось зображення людей. Імена не знайти. Текст був більше схожий на поезію.

    У давнину портрет покійного, його звички, характер, професію зашифровували різними символічними зображеннями. На надгробках у Старому Самборі найпопулярнішими зображеннями є лев та єдиноріг.

    В іудейській традиції лев уособлює єврейський народ, єдиноріг символізує очікування приходу Месії.
    Є тут і п’ятисвічники – символ жіночого благочестя та орли – символ Бога.

    Вважалося, що багатий декор засвідчує: людина походить із заможної родини. Хоч про самі родини зараз відомо небагато.

    ---

    Сім`я Ашенгроу мала в місті тартак, родини Лам, Авердам, Шумана були відомими торговцями, брати Салямони тримали бібліотеку. Були тут і єврейські лікарі Фукс і Цальцман та дантист Рамер.

    Попри загальне зубожіння невеликого гірського Старого Самбора, який потерпав від пожеж і землетрусів, єврейська громада трималася дружно. Як між собою, так і з іншими містянами - українцями і поляками.

    Євреї у місті мали свої синагогу та початкову школу. Організували аматорський театр, читання лекцій, вечірні гуртки та футбольну команду.

    У міжвоєнні часи незмінним рабином Старого Самбора був раббі Хаїм Їцках Єрухам, який зробив місто добре знаним в єврейському світі. Саме ця знаність стала в пригоді в 1923 році, коли Старий Самбір знову накрила масштабна пожежа. На допомогу прийшли євреї із нового Самбора.

    У 1919 році єврейська громада налічувала близько 1,7 тис. людей. Всього ж в містечку жило 5 тис. мешканців.

    ---

    Все змінила Друга світова війна. Після приходу нацисти частину євреїв вбивали прямо на вулицях, частину відправляли до Самбірського та Перемишльського гетто, звідки вони вже не повернулися. У ті страшні роки єврейська громада міста була винищена вщент.

    Єдиною згадкою про євреїв у місті була закинута синагога і той старий єврейський цвинтар на околиці, перші поховання на якому датують XVI століттям.

    За совєтських часів над цвинтарем "попрацював" бульдозер, а частину плит забрали на площу – в місто. У 1990-х роках вандали розкурковували могили, намагаючись знайти коштовності.

    Про це все дуже скоро могли забути, якби не уродженець Старого Самбора Джек Гарднер, який в Другу світову воював у загонах єврейської самооборони та у польській армії.

    Після війни син місцевого швеця, він виїхав до Канади, і 50 років безуспішно просив радянську владу дозволу привести цвинтар до ладу.

    Шанс у Гарднера з`явився лише за часів Незалежності. У 1998 році, вже в поважному віці, він повернувся в Україну і за власні кошти реставрує єврейський цвинтар.

    Плити збирали по всьому місту. Зараз налічується до 1000 надгробків (мацевів). Точна кількість поховань на сьогодні невідома.

    Джек Гарднер хотів відреставрувати і синагогу, але не встиг. У липні 2003 року він помер.

    Синагога так і стоїть. Заростає і сиплеться. Чекати кращих часів, напевно, доведеться довго. Єврейської громади в місті нема, а заклики місцевої влади до єврейських осередків результату не дають.

    ---

    Старий Самбір - містечко, яке зараз відоме як місто вітряків, про що потрібна окрема розповідь.

    Але поки містяни вчаться зберігати енергію вітру, сам вітерець частенько зазирає на південну околицю міста, де ніби "вирує" своє життя. Життя після смерті, яке переживає громада, котрої тут більше нема.