СЕМЬЯ. ДЕНЬГИ. БУДУЩЕЕ.

12 грудня —“ДахаБраха”: плем’я хтонічних демонів

12 грудня —“ДахаБраха”: плем’я хтонічних демонів
Александр Рудяченко
2018-11-23 11:20
188

Цьогорічний національний тур етно-хаос-гурту “ДахаБраха” розпочали виступом у Палаці мистецтв “Україна”, а взагалі на маршруті — 15 міст, 16 залів, 17 концертів. І 12 грудня — знову Київ. Ще є час потурбуватися і заскочити їх на заключному концерті національної траси на тому самому концертному майданчику.

Ареал автентичної музики, яку виконує “ДахаБраха” — не село і не місто, не сьогодні, не вчора, не завтра, а завжди і всюди. У побутовому мистецтві квартет не заплутався. Це часопростір містерії, якщо під такою розуміти таїну внутрішньої, гранично відвертої зустрічі з самим собою, коли катма брехні, самовиправдань і блукань у химерах. Через “ДахаБраха” сучасна українська душа має сміливість зазирати у свій темний бік, перетинати кордони загальновизнаних табу, відкидати манірну сакралізацію та відверто визнавати власних хтонічних демонів. Тільки тоді, як з давніх тьмяних ікон, раптом спалахує інший її образ — глибинний, автентичний.

Фото: Ольга Закревська

Вибудовувати на сучасній поп-сцені нові музичні ритуали — справа не з легких. По-перше, спочатку не збагнеш, кому це цікаво, по-друге, доволі швидко тонеш у жанрових мілинах розцяцькованого псевдорізнобарв’я. Музикам із “ДахаБраха” пощастило: органічно вони склали плем’я, що носить високі шапки гугуце, на африканський кшталт грає українські мотиви, а часом може утнути реп у стилі народних забавок заф’юженого Прикарпаття.

І раніше у них існували певні здогадки, а тут якийсь малий із так званої “відсталої” школи в індіанській резервації штату Вашінгтон після концерту вислухав розповіді учасників етно-квартету “ДахаБраха” про далеку Україну, а потім голосно поставив запитання.

— Чи ви всі походите з одного племені?

— Так, — дружно захитали вони головами, — ми всі з одного племені.

***

Коли дресирувальників демонів у гугуце запитують про головний ген етно-хаос-гурту – назву, музиканти відправляють співрозмовника до словника Бориса Грінченка: “ДахаБраха” походить від словозлиття двох понять — “давати” і “брати”. Це системний вибір олюдненого мистецтва, бо ж драйву без слухача немає. Як немає пісні без почуттів, кохання без пари, Бога без біса. За великим рахунком, “ДахаБраха” — натуральний обмін тонкими матеріями, яким тисячу і більше років.

Фото: Максим Шумілін

Відомо, що проект започаткував організатор і художній керівник Владислав Троїцький, який у переддень Помаранчевої революції 2004 року у Центрі сучасного мистецтва “Дах” жадав зреалізувати глобальний проект із трьох шекспірівських вистав, як-то: “Пролог до “Макбета”, “Річард ІІІ” та “Король Лір”, де досліджувалася наскрізна тема нелюдської за жорстокістю боротьби людини за владу.

Саме до шекспірівського періоду і були залучені музиканти Марко Галаневич (вокал, дарбука, гармошка, діджеріду, губна гармошка, кахон, акордеон), Ірина Коваленко (вокал, джембе, перкусія, басовий барабан, жалійка, флейта, акордеон, рояль, акордеон, гармошка, укулеле), Олена Цибульська (вокал, перкусія, басовий барабан), Ніна Гаренецька (вокал, віолончель, басовий барабан). Вони системно студіювали український мелос, збирали і виконували автентичну народну музику, мали в репертуарі пісні, яким було і понад тисячі років...

На правах креатора Влад Троїцький уявляв етно-гурт трупою саунд-акторів, котрий відтворює українську тональність універсально повторюваних в історії подій, виразно виписаних англійським драматургом. Не знаю, чи передбачав творець, що “ДахаБраха” покотиться далі від Центру сучасного мистецтва “Дах” та й, зрештою, урве пуповину, але все сталося як у яблука з яблунькою.

***

У зародковому стані проект, умовно названий “Україна містична”, ставив за мету театральними засобами уповісти новітній міф України про саму себе. Отож, вони звернулися до автентичної пісні як засадничого джерела національного етносу. Варто було не скотитися до етнографічного наслідування, що закінчується стерильною консервацією прадавніх зразків виконання, а сягнути живої енергії креативної традиції, сформувати і спрямувати потік новотворення.

Так виник унікальний стиль — етно-хаос, віднайдений музикантами, що розхитує усталене, руйнує зашкарубле, зміщує традиційні акценти, експериментує з формою заради точнішого тлумачення глибинного смислу. Насправді українські народні пісні, дбайливо записані учасниками “ДахаБраха” та професійними фольклористами в етнографічних експедиціях різними куточками України, стали будівельним матеріалом. Адже треки етно-хаос-гурту, виконувані в самобутній манері, міксували як інструментарій з усіх куточків світу – від гавайської гітарки укулеле до дарбуки з Маґрібу, так і химерне жанрове багатство: соул, фанкі, мінімалізм, хіп-хоп, тріп-хоп, драм-енд-бейс, нью-диско. За останні 12 років, що за східним календарем складають повний цикл, український слухач отримав шість альбомів і 65 композицій.

Фото: з особистого архіву гурту "ДахаБраха"

Переслухавши всі диски, тепер і я розумію, чому й досі нема ґрунтовної, але доладної розвідки щодо “ДахаБраха”. Команда жанрово несистемна, отож, і гадки не маєш, куди сьогодні чи завтра їх може завіяти, і твоє музикознавство про них умить застаріє. Самобутність етно-хаос-гурту, як музиканти себе самоідентифікують, полягає в тому, що на українській музичній сцені 2010-х років ці троє суворих жінок й один меланхолійний чоловік стали музичними ворожками, народними цілителями, котрі ритмізованими настойками та припарками, співами та читками, мелодіями та мелосом, драйвом та рефренами, вимітають бруд з української душі...

***

За апокрифічною легендою, яку в розвідці “Як поставав світ: Народні легенди з історії природи й людського побуту” (1926) подав український етнограф, фольклорист, мовознавець Володимир Гнатюк (1871-1926), чорт уже існував перед створенням світу, коли панував загальний хаос і Бог ширяв над водами. Тоді побачив Бог диявола у піні, зацікавився і, дізнавшись, що той — біс, узяв із собою. Та сам дідько нудьгував, вирішила нечиста сила завести собі товаришів. Тоді милостивий Батько-Бог порадив йому встромити палець у воду та й струснути позад себе — начебто так можна завести собі друзяку. Але жадібний диявол умочив усю руку та ще й узявся трясти, у такий спосіб накрапавши чимало чортяк. Ті об’єдналися, повстали проти Господа, і Батько покарав їх, скинувши з неба додолу. …До землі біси летіли повні сорок діб, коли ж Бог мовив: “Амінь”, де котрий із чортяк гепнувся, там той і залишився: з води виринув водяник, у лісі з’явився лісовик, у болоті - болотяник, у полі - польовик і т. ін. За кілька тисячоліть знаєте скільки їх по людських душах натовклося?!

Тож, не перше десятиліття “ДахаБраха” регулярно виступає на найвідоміших музичних фестивалях формату уорлд-мюзик та етно-біт, а останнім часом – просто рок- та контемпорарі — і все це бачить. Для свого регіону кожен з отих всесвітніх зльотів музичних ворожбитів і характерників ставав подією року, як-то: Festival Of World Cultures (Ірландія), CINARS International (Канада), WOMADelaide (Австралiя), Rudolstadt Festival (Німеччина), Oslo World Music Festival (Норвегiя), WOMAD Festival (Британія), WOMEX (Греція), Chicago World Music Festival (США), Stockholm Culture Festival (Швеція), Transmusicales Rennes Festival (Франція), Eurosonic Noordeslag Festival (Нідерланди), SINES Festival (Португалія), Sziget (Угорщина), GlobalFEST (США), MEDIMEX Expo (Італія), The Global Beat At Arts Brookfield (США), Ulsan World Music Festival (Південна Корея), Bonnaroo Music And Arts Festival (США), Glastonbury Festival (Британія) — і це не повний перелік.

***

Так склалося, що за останнє десятиріччя карета швидкої музичної допомоги “ДахаБраха” перетворилася на аташе з культури сучасної української музики. І справа навіть не в тім, що на офіційних сайтах найпрестижніших фестивалів планети анотація про київський квартет не менша ніж, скажімо, на сторінці того самого Desert Daze Festival про My Bloody Valentine чи Jarvis Cocker (екс-Pulp). Своїй аудиторії етно-хаос-гурт навчився дозовано давати повсякчас різну мікстуру, але суче зілля зварено на відкритому вогні, де інгредієнтами є слов’янське язицтво та український мелос, міська культура і нерухоме кабаре, вічно молодий фольклор і такі могутні демони, як брейк-біт та данс-флор.

Фото: Тетяна Вільчинська

Українці можуть пишатися: у них з’явилося плем’я хтонічних демонів, здатних причарувати по цілому світі не тільки підготовленого фестивального слухача, а будь-яку національну аудиторію — не має значення, це Колумбія чи Південна Корея, Канада чи Китай, Бразилія чи Малайзія, Мексика чи Австралія, Нова Зеландія чи Норвегія. Так, “ДахаБраха” приїздять у химерних смужкових шапках, колись пошитих зі старої шуби, знайденої на горищі, на тубільський кшталт виконують українські пісні, часом репують у стилі народних забавок заф’юженого Прикарпаття, а їх запрошують на легендарні вечірні передачі на кшталт Later… With Jools Holland на Бі-Бі-Сі чи на ефіри радіостанцій KEXP-FM (Сіетл) або NPR (National Public Radio, найбільша у США некомерційна організація, яка збирає та поширює новини з 797 радіостанцій).

99,9% слухачів за кордоном текстів не розуміють. Та їм подобаються загадкова енергетика, потужні імпульси, аутентична музика з України. І хочеться осягнути, розуміти, про що йдеться. Таїну вони шукають у словах, сподіваючись: може, музиканти розкажуть про більший сенс, ніж закладено у тексті. І коли виявляється, що співають українці: “Ой, люлі-люлі, прийшли туди, до зозулі”, у відповідь дунає: “Ой, так у вас усе просто, виявляється…”

***

Репертуар “ДахаБраха” завжди обирає серцем. Ніна Гаренецька з Оленою Цибульською дуже давно виконують народні пісні, бо закінчили фольклорний факультет Київського національного університету культури і мистецтв. Є колосальний багаж, самі дівчата їздили в етнографічні експедиції, а тепер ще й беруть у роботу матеріали, зібрані їхніми викладачами та колегами. Коли якась пісня глибоко западає в серце, її використовують. Як це трапляється — то магія. Певен: у кожної української народної пісні є власний дух, божество одного пращура чи колективного предка, такого собі хтонічного демона.

Етнічна музика — це не щось зашкарубле, а повсякчас нове. Ось одного разу із фольклорним ансамблем “ДахаБраха” їздили на фестиваль до Німеччини. Там мав місце один чи не з перших їхніх експериментів — з африканцями: національні костюми, майже голі люди, що тулили свої екзотичні ритми! Зачаровані українці підійшли до них, тоді ще у своїх віночках, і, нумо, співати українські пісні. Відтоді з’ясувалось: наших земляків більше цікавить не автентичне виконання, а те, як композиція лунатиме в новій формі.

Фото: Тетяна Василенко

І все у “ДахаБраха” із ритуалами поки ладнається. Коли ви не порушуєте, а особисто виконуєте магічний ритуал, відкритий до творчості колега діє саме так, як ви жадали. Це особливий процес комунікації від серця до серця. Народжений з театральної енергії, у кожній своїй композиції український гурт створює дійство, що гармонійно поєднує віддалене: своє і чуже, почуття і чітку смислову та ритмічну структуру, драйв і медитативність тощо. Особлива об’ємна атмосферність і драматургічне розгортання теми кожної пісні — це теж родом з театру. Інакше кажучи, із давньої-прадавньої народної містерії.

***

Спеціально для Family Office я попросив головного спікера “ДахаБраха” Марка Галаневича знайти час і коротенько відповісти на три запитання:

— Яка ідея національного туру "ДахаБраха-2018", окрім тієї, що демонів поганяти?

— Ідея поділитися з українцями своїм мистецтвом. І наснажитися новими емоціями і реакцією глядачів (Зважте, все-таки глядачів, а не слухачів. — О.Р.).

- На часі — видовищність, драматургія концертів. Чи не думали ви створити якийсь поганський балет, на кшталт того, що був у "Весні Священній" Ігоря Стравінського?

— Та ми починали з видовищних шекспірівських вистав із циклу “Україна містична”. Наразі в турі ми використовуємо художній відеоряд. Він дуже вдало доповнює нашу музику і підсилює атмосферу.

- Якою ви бачите "ДахуБраху" зразка 2028 року?

— Ми ніколи нічого не планували і стратегію не вибудовували. Не робитимемо цього і тепер. Розумію, що за десять років ми точно станемо старшими і досвідченішими.

Фото любязно надані прес-службою “ДахаБраха”