Економіка щастя

Дмитрий Гриджук

24 сентября 2019 12:30

1397

Чи є зв’язок справжнього щастя з обсягом банківського рахунку або товщиною посадового портфеля і чому так важлива економіка щастя, розмірковує доктор економічних наук Дмитро Гриджук.

На світовій карті щастя темно-червоним зазвичай позначається найвищий його рівень, оранжевим — середній, світло-жовтим — нижчий. За версією британського дослідницького інституту New Economics Foundation (NEF), Україна в цьому світовому рейтингу щастя, де за одиницю розрахунку береться не ВВП або середній дохід на душу населення, а суб’єктивна задоволеність життям, перебуває на 133-й сходинці серед 156 країн світу. При цьому серед перших 30 щасливчиків, до яких належать Фінляндія, Данія, Швейцарія, Ісландія, Канада, Австралія та інші розвинуті країни, входять такі, як Коста-Ріка, Гватемала, Тайвань. Цікаво і дещо несподівано, чи не правда? Як на мене, то це вкотре доводить, що “індекс щастя” абсолютно не кореспондується з кількістю грошей на банківському рахунку або товщиною посадового портфеля. Вміння із задоволенням і смаком жити щомиті — ось головне, що надає нам відчуття щастя.

Складових у такого життя не просто багато — безліч. І у кожного з нас ці складові суто індивідуальні: для когось це набуття власного досвіду самостійними кроками по сходах суспільного визнання, досягнення професійних висот; дехто отримує подих блаженства від єднання з природою і мандрівок по всьому світу; для переважної більшості основою щасливого життя є родина і діти.

Ще одне підтвердження ця аксіома дістала публічно – під час проведення останнього, 16-го, самміту YES у Києві, гаслом якого стало “Щастя зараз. Нові підходи для світу за умов кризи”. У межах цього міжнародного форуму було проведено масштабне дослідження рівня щастя серед жителів різних країн світу, в якому Україна також брала участь – Governance & Happinnes. Цікавими і дещо насподіваними стали такі факти про щастя, що насправді вселяє певну надію, виходячи з деяких відповідей:

парадокс заможності: країни, де вищий ВВП, демонструють більшу задоволеність життям, але менш оптимістичні сподівання щодо щасливого майбутнього своїх дітей, ніж у країн, що розвиваються;
близько 45% українців не хотіли б народитися в Україні, а обрали б США, Канаду та Швейцарію. На противагу – 0% респондентів з інших країн обрали Україну як країну, де б хотіли народитися;
держава, за результатами опитування, має піклуватися більше про загальний рівень щастя, а не лише про економічний розвиток;
найбільш важливим для українців є (за ступенем важливості): щастя власних дітей, власне щастя, здоров`я, життя у мирі та безпеці, фінансова незалежність;
Україна – найбільш оптимістична щодо свого майбутнього країна: 85% опитаних вважають, що майбутні покоління будуть жити краще, аніж українці живуть зараз.

Перелік “ключів” до щастя може бути безмежним і нетривіальним. Але ми знаємо абсолютно достеменно: людина, яка суб’єктивно задоволена життям, практично на 100% добре почувається фізично і морально, має гарні стосунки з оточуючими її людьми, відкрита до інновацій і нового досвіду, усвідомлює сенс свого життя і сприймає світ позитивно. А ще, на мою думку, щаслива людина — максимально ефективний працівник, особливо якщо займається улюбленою справою. І найменше вразлива до зловживань і шахрайства, оскільки хіба можна порівняти відчуття самореалізації, творчої вдачі та успіхів з тими “гномами остраху”, які не дають спати нечесним людям вночі?!

На жаль, коли основним показником ефективної роботи є лише результат, виражений в абсолютних величинах, а цілями у житті стає лише задоволення базових потреб, людям властиво нехтувати такими факторами, як мотивація до саморозвитку, психологічне настроювання, стратегічне мислення. Здається, що все це — абстрактні поняття і зайва філософія. Проте сьогодні стає дедалі очевиднішим, що це якраз і є ті самі фактори, які безпосередньо впливають на економіку інтелекта як передумову розвитку суспільства у постіндустріальну добу.

Фактично сучасні економісти досить добре розуміють механізм функціонування економічної системи, проте при цьому не завжди вміють або хочуть користуватися плодами наукової думки, намагаючись на користь маркетинговим технологіям ліквідувати такі перепони, як раціональна свідомість, звичка критично мислити і мати глибинні наукові або енциклопедичні знання. Зауважу: навіть економічний успіх тієї чи іншої країни не залежить напряму від потенціалу економічної науки, яким вона володіє. Наприклад, Німеччина, яка не має сильної економічної школи, може похизуватися однією з найсильніших економік світу. Японія — аж ніяк не законодавець економічної моди — вже не перше десятиліття вражає всіх економічними дивами. Останнім часом цим шляхом рухається Китай. Пояснення тут досить просте — всі вони оволоділи мистецтвом застосовувати досягнення економічної думки до конкретних ситуацій. І ще — далеко не вся економічна наука потрібна для досягнення відмінних практичних результатів. Як відзначав Дж. Сорос, запорука ефективної роботи полягає насамперед у вмілому поєднанні науки і прагматизму.

Проте без розуміння таких ключових маркерів, як внутрішнє самовдосконалення, усвідомлення свого місця у тій структурі, якій віддаються знання, вміння, час, врешті-решт життя, вміння відчувати і чути кожного з колег не на інтелектуальному рівні, а на рівні щирих почуттів і порядних стосунків, бізнес не побудуєш і не розвинеш. І це не просто слова. Це продукування здатності людини вистояти за умов кризи і безладу, це пізнання власного его як позитивного ресурсу кращих перетворень у рідній країні, це усвідомлення себе як рушійної сили, це відновлення нації, котра спроможна змінити історію, аби жити не просто краще, а й щасливіше.

Існує один неординарний, але дійовий психологічний тест, в якому пропонується відповісти лише на одне запитання: якщо б вам залишилося жити тільки добу, на що б ви витратили ці години? Впевнений: на те, що ми називаємо “вічні цінності життя” — бути поруч з близькими і рідними, спробувати ще раз смак яблук з рідного саду, вдихнути на повні груди повітря на малій батьківщині, пройтися стежками дитинства й юності. Адже повернути втрачений смак безцінного дару, яке надав нам Всесвіт, ніколи не запізно. Тож, може, не варто чекати цієї сумної доби, за якою на нас чекає вічність?