СЕМЬЯ. ДЕНЬГИ. БУДУЩЕЕ.

Львівська опера: під крилами слави та натхнення

Львівська опера: під крилами слави та натхнення
Александр Ласкин для Family Office
Елена Ярошенко
2018-08-22 14:24:17
841

23 серпня у Львівському національному театрі опери та балету стартує новий театральний сезон. Він починається з постановки “Коли цвіте папороть” на музику Євгена Станковича - фантасмагорії, створеної режисером Василем Вовкуном. Family Office підготував матеріал про Львівський національний театр опери та балету, Василя Вовкуна та артистів всесвітньо відомого театру.


Щорічно Львівську оперу відвідує близько 400 000 осіб, а загальний продаж театральних квитків, наприклад за 2017 рік, сягнув 6 879 600 грн (що на 47,3% більше ніж у 2016 році.) Такі дані подані адміністрацією Львівської опери.

Під час театрального сезону проходить у середньому 227 вистав, 76 камерних концертів і до 60 мистецьких заходів, які орендують приміщення театру.

Репертуар складають кращі твори українського та європейського музичного мистецтва: опери "Аїда", "Травіата", "Кармен", "Мадам Баттерфляй", "Орфей і Еврідіка", заборонена понад 40 років опера "Коли цвіте папороть", а також балети "Лебедине озеро", "Дон Кіхот", "Ромео і Джульєтта", "Летюча миша" та багато інших.

За даними ЛКП «Центр розвитку туризму», у 2017 році Львівську оперу відвідало близко 30% туристів із загальної кількості 2,7 млн осіб, які гостювали у Львові.

Львів`яни відвідують театр не так часто, як би хотілось - у 2015 році мешканці міста становили лише 10% від кількості всіх відвідувачів. Такі дані назвав у розмові Василь Вовкун, генеральний директор Львівського національного театру опери та балету.


" Якщо ти любиш те, що ти робиш, то зробиш все вдало. Я свято ставлюсь до своєї роботи, тому чи це адміністративна робота, чи творча, неважливо, я її просто роблю". В. Вовкун

Василь Вовкун, народний артист України, режисер, сценарист та культуролог, очолив оперу у 2017 році, і майже рік докладає всіх зусиль як директор та художній керівник театру для наповнення його якісними змінами театрального життя. Про те, чого вдалося досягти і що очікуватиме Львівську оперу найближчим часом, Василь Володимирович поділився під час репетиції прем`єри опери Вольфганга Амадея Моцарта "Дон Жуан", яка відбулася 30 червня і вже півмісяця збирає аншлаги на кожній виставі, навіть у буденні дні.

Очікуючи антракт, ми мали змогу й самі зануритися в підготовку постановки середньовічної іспанської легенди про спокусника жінок Дон Жуана, його життєрадісний характер, поєднаний з егоїстичними бажаннями та зневагою законів тогочасної моралі й честі. Актори викладалися на всі сто, передаючи характери своїх героїв, поєднуючи чудовий оперний спів з напруженою акторською грою.

"Знаєте, іноді я сам уже не дивлюсь свої вистави під час прем`єри. Для мене найдорожчим є саме процес народження твору..." - зізнається Василь Володимирович у перерві між репліками та настановами акторам.

"Ця вистава буде живою, молодіжною, сучасною, актуальною, хоча це й класика - Моцарт. Та, повірте, ви не відчуєте, що цій виставі понад сто років, ми намагаємося передати відчуття та підтекст сьогодення.

Разом з тим буде закладено і філософську думку, поєднану з таким собі вільним життям - бо опера надто сексуальна, сучасна, еротична, і не всі режисери саме так трактували цей твір.

Є помилки, які просто робляться у житті, а ми часто над ними й не замислюємось. Так і Дон Жуан - вбиває командора, батька Анни, який потім з`являється наприкінці твору. Музикознавці трактують це як кару за злочин, а в нас у виставі командор присутній як дух, котрий всі дії опери спостерігає за цим земним життям з того іншого, ідеального світу. Бо після тих ситуацій, в які потрапляє Дон Жуан, виставу можна було б закінчити вже в першій дії, але командор його зупиняє і надає йому шанс зрозуміти. Та Дон Жуан вже грається зі смертю і потрапляє в ту яму, з якої вибратися неможливо. Тому в цій виставі поєднано глибоку філософію і таку собі фривольну легку річ", - ділиться сюжетом постановки Василь Вовкун.

"Я вважаю, в мистецтві має бути така думка, підтекст якої є досить філософським, глибоким та яка змусить глядача замислитися", - каже художній керівник.


Тут ми всі стоїмо перед вами, вибачте, "голі"...

Про те, як їм працюється над втіленнями нових модернових постановок класики у Львівській опері, поділились актори, солісти Львівської опери, хормейстер та диригент.

У роботі над постановкою керівник залучає акторів з різних міст і театрів. Тому що кожен театр хоче освіжити сили. У "Дон Жуані" синтезований акторський склад - є солісти з Києва та Одеси.


Анастасія Корнутяк, солістка Львівської опери, лауреат міжнародних конкурсів, яка ось уже шостий сезон працює на сцені театру, у постановці грає роль Церліни.

"Робота дуже подобається, це дещо інше, ніж те, до чого ми звикли - класичних постановок. І це наша перша модерна постановка, яку ми всі давно прагнули, яка для нас наче ковток свіжого повітря. Хочеться експериментувати, втілювати на сцені нашого театру щось нове.

Василь Володимирович вимагає від нас не тільки гарного співу, а й надзвичайної гнучкості в плані акторської гри, тому ми всі стоїмо перед вами, вибачте, "голі" на цій сцені у своїх почуттях. Повірте, це не так легко зробити - поєднувати вокальний рівень з переконливою грою. Ми маємо повністю витягти своє нутро, свої переживання, оголити свої душі, видати те, чого ми всі боїмося, те, що в нас закрадається десь глибоко в душі. Як кажуть в народі, "чортики" мають вийти назовні. Особливо в моїй партії, оскільки Церліна спочатку виходить заміж, а потім раптом зустрічає іншого, гарнішого чоловіка і забуває вже свої обіцянки, віддається почуттям до цього чоловіка. З ним вона також почувається таким самим "донжуаном" в спідниці.

От все те, про що люди бояться й досі на кшталт "що про них подумають" - це все треба зняти, і цього вимагає наша гра", - розповідає Анастасія Корнутяк.


Юрій Боровецький, диригент оркестру ось уже 21 рік. З 2003 року - працює у Львівському театрі опери та балету.

"У нас з Василем Володимировичем дуже давня дружня співпраця. Ми почали всю цю "моцартіану" для себе тому, що і для нього це було вперше, і для мене. В нього, щоправда, була ще постановка "Фігаро", яку ми зробили в Оперній студії консерваторії. Сам по собі Моцарт не є композитором XVIII, і навіть не XIX століття, можливо, лише в XXI сторіччі прийде розуміння його генія, який випередив свій час на кілька століть. Насправді роботу над кожним твором ми побачимо лише в кінці, як то кажуть, finis coronat opus, чи це спрацювало", - підсумовує диригент.


Вадим Яценко, хормейстр театру. Сам з Києва, працює над своєю дебютною виставою понад два місяці.

"Буквально нещодавно я закрив усі свої державні іспити, і ця вистава, так би мовити, моє перше бойове хрещення. Найважливіше завдання, яке зараз стоїть переді мною - це вдало працювати в команді. Коли всі виконують свої функції як один організм, це і є однією із запорук успіху", - каже Вадим.


Володимир Шинкаренко, соліст Львівської оперної студії. Над постановкою працює на запрошення до цього проекту.

"Дуже незвичні для мене робота і постановка. Надзвичайне все, починаючи від костюмів і закінчуючи акторською грою, але при цьому збережена стилістика Моцарта. Не так важко грати, якщо можеш перевтілитися, зануритись у цю атмосферу, тоді якось виходить само собою", - ділиться соліст.


Не співом єдиним - плани та сподівання Львівської опери

Ми поцікавились у Василя Вовкуна, чи не важко поєднувати адміністративні функції генерального директора та мистецькі творчі завдання художнього керівника, режисера-постановника театральної вистави.

"У Тютюнника є така фраза, яку я часто люблю промовляти, це моє своєрідне кредо - немає загадки таланту, є вічна загадка любові. Якщо ти любиш те, що ти робиш, то зробиш все вдало. Я свято ставлюсь до своєї роботи, тому чи це адміністративна робота чи творча, неважливо, я її просто роблю. Так само можу із великим задоволенням підмести або вимити сцену у театрі, яким живу.

Звісно ж, на творчу роботу хотілося б приділяти більше часу, бо адміністративна діяльність його дуже багато забирає, але нічого, поєднується, слава Богу. Вже друга вистава після Станковича в нас Моцарт, а це дуже важлива робота".

- Чи часто гастролюєте за кордоном? Чи оцінить глядач цю прем`єру настільки, аби гастролювати по інших містах, країнах?

- Ну, а який же театр без гастролей? Вони (Василь Володимирович сміється, дивлячись на солістів балету) самі дуже люблять гастролювати. Тільки й дивляться, куди б поїхати.

От нещодавно повернулися з Брно, з міжнародного фестивалю в Чехії, де наша балетна трупа представляла "Шахерезаду", постановку Анастасії Ісупової "Кармен-сюїта", і це було на рівні віденського та празького балетів. Перед тим були у Польщі на фестивалі "Бал-Маскарад". Тому гастролі - це завжди приємно, а тут так склалося, що були три виїзди поспіль. Дуже сподіваюсь, що нестандартну постановку буде гідно оцінено глядачами.

Також плануємо проект "Правда під маскою", створений в Італії, але поки договір не підписано, завжди страшно говорити про плани. Оскільки актори  люблять гастролювати, маємо допомогти їм у цьому. Тим паче в нас уже впорядкувалася структура дирекції, з`явилася така посада, як заступник директора по комерційних питаннях і, очевидно, це буде його завданням - знайти ці гастролі. І не лише за кордоном. От, наприклад, Євген Свєтліца намагався вивезти на гастролі "Лебедине озеро" в міста Рівне та Луцьк, також свою постановку вивозив Сергій Качура.

- Які плани Ви плануєте втілити, заснувавши асоціацію директорів інших українських театрів?

- Вже підписані програма і статут. Найперше питання - це пожвавлення гастрольної діяльності і на прикладі Львівської національної опери ми вивчимо, який порядок краще втілити, щоб здійснити важливі кроки з налагодження комунікацій між театрами. Скажімо, 22 червня ми присутні з феєрією Станковича (вистава "Коли цвіте папороть". - FO) на сцені Національної опери в Києві, вони самі продають квитки - це одна форма. В Одесу їдемо 29-30 серпня з цією ж виставою, де вже вони продають. Для нас це буде цікавим у плані розуміння, як краще працювати, і вже в жовтні, на наступному засіданні директорів, ми проаналізуємо, щоб 2019 рік був набагато активнішим.

Проте і зараз у нас проходить Міжнародний фестиваль імені Соломії Крушельницької,  куди приїде Одеська опера з постановкою "Набуко". Це буде велика подія. Ми всі з нетерпінням чекаємо на неї.

У Дзеркальній залі в нас відкрився музичний салон, де відбуваються концерти музикантів світового рівня.

Нещодавно виступала українська співачка Іванна Таратула-Філіпенко, яка поєднує виступи в оперних спектаклях і на концертних сценах у містах США й України. Музичний салон в Дзеркальній залі став користуватися таким попитом, що музиканти, які навіть виїхали з України, залюбки звертаються до нашого театру з питанням, чи можна виступити тут.

- Хто ваш основний глядач, для кого ви працюєте і на кого орієнтуєтесь?

- Я можу казати про два таких феномени: перше - аншлагам ми завдячуємо тому, що місто Львів став туристичною "меккою", а друге - це поява нашої видатної вистави Станковича "Коли цвіте папороть". Навіть для львів`ян стало престижним обов`язково побачити цю виставу. Адже це дуже незвична опера, в якій, звісно ж, задіяний й балет.

У попередні роки львів`яни ходили до театру десь відсотків на 8-10, як свідчили дослідження. Для такого культурного центру це дуже замалий відсоток.

А ця вистава зумовила багато роздумів, емоцій, набула значної популярності. Навіть якось потрапивши до лікарні, почув від лікарів, що вони також планують відвідати її, бо інші ж були. І вони зіштовхнулися з тим, що за тиждень уже немає квитків, бо з грудня ця вистава йде з аншлагом, люди розкуповують квитки заздалегідь протягом місяця.

І це мене тішить. Я сподіваюсь, що ми продовжимо цю традицію, і більше містян ходитимуть на наші вистави", - каже Василь Вовкун.

У суботу, неділю переважно десь 30% глядачів - це іноземці. Найбільше - поляки, але чути й англійську і французьку мови. Багато японців.


У нас зараз настала нова ера мистецтва синтетичного

Говорячи про оперу, неможливо не згадати балет, який переплетений у багатьох оперних виставах, оперетах та інших постановках.

- Що нового очікувати від підопічних Терпсіхори?

- На жаль, у нас найменша балетна трупа з національних театрів. Всього лише 66 осіб (інші театри мають понад 100 акторів балету). Це, звісно, супроводжується великим творчим навантаженням на балет. Тому що вони виступають не лише в балетних виставах. Оскільки всі прагнуть мистецтва синтетичного, то балет вплетений у багатьох оперних виставах, оперетах та всіх інших постановках.

"Так, у виставі "Коли цвіте папороть" якраз і був задіяний балет. І нам довелося за два тижні поставити цю постановку, за що я дуже вдячний акторам, які так швидко зібралися", - додає балетмейстер-постановник Сергій Наєнко.

"Вони у нас надзвичайні молодці, тому що витримують усі ці колосальні навантаження. Проте незабаром, сподіваюсь, це кардинально зміниться - до нас приїздить працювати головним балетмейстром італієць, головний хореограф Марчелло Алджері, з яким ми маємо багато планів щодо балету. Ми плануємо створити хореографічний центр у Львові, де б могли приїжджати викладати світові зірки балету. І це допоможе нашій трупі.

Перша постановка Марчелло Алджері - проект під назвою "Правда під маскою" з музикою Ігоря Стравінського, а також одноактний балет "Пульчинелла" та "Весна красна". Зараз уже працюють художники над декораціями, розробляються костюми. 19 жовтня очікуємо прем`єру цієї роботи.

Також влітку я закінчую лібретто для постановки Мирослава Скорика "Тіні забутих предків".

Перша постановка ("Пульчинелла". - FO) - це очікується модерний балет, а "Тіні забутих предків"- балет класичний. Думаю, що наступний рік стане переломним для нашого балету", - зазначає Василь Володимирович.

Про те, як живеться і працюється балетному колективу, розповіли солісти Львівського національного театру опери та балету, заслужена артистка України Анастасія Ісуповапровідний соліст театру Сергій Качура, заслужений артист України Євген Свєтліца та балетмейстер-постановник з 30-річним стажем Сергій Наєнко, які приєднались до розмови, погодившись поділитись своїми враженнями від роботи в театрі.

"Вони у мене не лише актори, танцівники. Вони постановники, режисери, педагоги, балетмейстри, керівники. Дуже багатогранні особистості. От нехай розкажуть про свої постановки. Адже професія в танцівника балету дуже швидко добігає фінішу - у 46 років йдуть на пенсію, це пов`язано з надзвичайними фізичними навантаженнями. Тому цю професію виокремлено - танцівник може мати 20 років стажу. Кожному актору, танцівнику необхідно за цей час знайти себе й в іншій суміжній театральній професії, щоб у 46 років не починати все з нуля, а залишитися в театрі. Часто переходять хто в постановники, хто у викладачі", - зазначає Василь Вовкун.

Як постановники випробували себе у "Білосніжці" Сергій Качура та Анастасія Ісупова. Це вже не перший досвід солістів, коли вони відшліфовують грані свого таланту як творці постановок.

- Наскільки важко поєднувати авторські постановки з балетною діяльністю?

"Напевно, навпаки - просто, тому що ти знаєш, як має бути і що ти хочеш показати. Якщо є концепція, яку ти розробляєш, ти її випробовуєш на собі, а потім перекладаєш на інших людей. Мені зараз на даному етапі це просто", - каже Сергій Качура.


"Я дуже люблю ставити вистави. От, наприклад, цього літа їду в танцювальний дитячий табір, і ставитиму постановку "Пори року". Мені особисто дуже хочеться розвиватись і робити щось нове. Перша моя робота - "Шахерезада", "Пори року"- одноактні балети, також була робота над постановкою двоактного балету "Лускунчик", але хотілося б розвиватися, зробити щось більше, трьохактний балет. Наприклад, "Пер Гюнта", це така складна річ, і мені здається дуже цікавою була б для мене як постановника, та й для глядачів", - зізнається Анастасія Ісупова.

Сергій Качура та Анастасія Ісупова - пара не лише творча, а й подружня в житті. Як працюється і чого прагне провідна солістка балету, яка віддала Львівській опері весь свій час і талант - запитали у самої прими, лауреатки премії НСТД імені В. Писарєва.

- Як Вам вдається суміщати улюблену роботу і сімейне життя, працюючи разом?

- На початку було трохи важко. Але все життя ми навчаємось. Коли живеш разом і любиш людину, ти й вимагаєш від неї більшого. Інколи, звісно, виникають такі конфлікти, але ми вже звикли до цього. Тому вирішили, що роботу ми залишаємо тут, а додому ми її не приносимо. І на цьому, можна сказати, наші конфлікти згладжуються.

- Яка Ваша улюблена вистава?

- Без сумніву, "Кармен". Це і моя улюблена вистава, і мій улюблений постановник Сергій Наєнко. Я від самої прем`єри танцюю її вже кілька років, але це та вистава, яку щоразу відчуваєш по-іншому. Дуже люблю своїх партнерів у ній - Євгена та Сергія.

Окрім цього, люблю й різні ліричні партії, Джульєтти, наприклад, Машенька в "Лускунчику". Кожного разу в різних виставах перевтілюватися від фатальної жінки Кармен у чотирнадцятирічну дівчинку Машеньку - це насправді неймовірно цікаво і захопливо. Також люблю і технічно складні речі, такі як "Дон Кіхот", за ту експресію, яку видаєш глядачеві.

Я назвала "Кармен", але насправді зараз замислилася, і навіть не знаю, що вибрати. Кожна роль неповторна, ти передаєш у танці характер людини, її життєві перипетії, її переживання, і це настільки захопливо. Я просто обожнюю свою роботу", - зізнається Анастасія Ісупова.

- Чого Ви очікуєте від наступного театрального сезону?

- Ми всі з нетерпінням очікуємо початку сезону, приїзду іноземного хореографа. В нього просто надзвичайна хореографія. Я коли працювала в Чехії в Брно п`ять років, то познайомилася із сучасною європейською хореографією. У нього трохи інший стиль, проте це буде, гадаю, фантастично цікаво, дуже хочу бути задіяна у майбутніх постановках", - ділиться Анастасія Ісупова.

Євген Свєтліца, лауреат премії НСТД ім. В. Писарєва, заслужений артист України.

"Я не люблю загадувати, нам розповідають, що буде багато сучасної хореографії. Тому треба готувати своє тіло до цього. Не люблю загадувати, просто знаю, що у Василя Володимировича все виходить грандіозно. От власне нова вистава "Весна красна" - це так само буде щось нове і сучасне, щось абсолютне несхоже на класичний балет", - каже Євген.

"Я вважаю, що перед нами всіма - перед акторами, балетмейстрами, педагогами - стоятиме непросте завдання поєднати класичний балет із сучасними елементами. Але, я гадаю, потрібно більше різноманітного репертуару і більше гастролей", - доповнює балетмейстер-постановник Сергій Наєнко.

"Знаєте, зараз змінився сам формат театру: колись була одна постановка в сезон або взагалі її не було. А зараз їх як мінімум чотири (!). Театр мусить знаходити час і на гастролі, і на репетиції. Зараз навіть почав впроваджувати таку практику: на тиждень закривається театр, ставляться декорації і цілий тиждень зранку й до вечора тривають репетиції. Адже ми маємо також виконати певну кількість вистав перед Міністерством культури. Від цього залежать і подальші плани, і премії. Це такий складний організм, де все взаємопов`язано", - ділиться Василь Володимирович.

"Як на мене - головне, щоб кожна постановка проходила в плідній, дружній, творчій атмосфері взаємодопомоги, підтримки, щоб сам процес постановки нової вистави приносив задоволення. Я вже понад 30 років працюю в цьому театрі, і тому для мене це так важливо", - додає балетмейстер-постановник Сергій Наєнко, який з 1985 року працює в театрі. Якщо говорити про постановку чогось нового і модерного - Сергій Наєнко, маючи за плечима досвід Петербурзької балетної школи, першим втілює це в життя.


Любов до театру - це на все життя

"Колись пам`ятаю, за часів ще пам`ятника Леніну на Шевченка, подивився я на будівлю театру, і чомусь подумав, що це надовго. От так і залишився на 30 років. Ювілей святкував своєю постановкою, одноактним балетом «Дрібнички» Моцарта. Це вже можна сказати не просто робота. Це життя", - згадує Сергій Наєнко.

"У мене просто не було вибору в професії, бо пощастило народитися в такій мистецькій династії, де всі - і батьки і прабатьки, дідусь з бабусею танцювали, і навіть прабабуся була актрисою ще в царській Росії. От навіть Сергій Вікторович Наєнко також навчався в мого дідуся. Тому відповідно все життя хотіла танцювати, і театр був не просто місцем роботи чи перебування, а моїм природним середовищем. Це та династія, яка склалась і у мене", - каже Анастасія Ісупова.

"В мене теж мама танцювала, а дідусь співав", - додає Євген Свєтліца.

"Мої батьки не мали до мистецтва відношення, але мати дуже хотіла танцювати і тому віддала нас з братом у балетну школу. Я закінчив училище і вирішив залишитися. Мати задоволена, і я теж", - сміється Сергій Качура.

Кожен з акторів працює в театрі по 10-15-20, а то й 30 років, віддаючи сцені все своє творче життя. У когось ця любов передалась від батьків, хтось самостійно прийшов у професію. Що характерно - і опера, і балет, і диригенти, і постановники віддають театру весь час і все життя. Плинність кадрів інших професій тут не характерна. Тому організація роботи в колективі дуже важлива. І це завдання керівника - правильно все організувати.

Що найбільше подобається у виставах?

"Все залежить від вистави. Чи любиш ти себе в цій виставі. Чи любиш ти глядача в цій виставі, його сприйняття. Чи так виснажуєшся, що просто хочеш опісля сидіти, щоб тебе ніхто не рухав, і думати, як добре, що вже все закінчилось. Звісно, добре, коли глядач тебе сприймає. Любов глядача - це те, що змушує виходити на сцену знову й знову. Віддавати себе до останнього у кожній виставі впродовж багатьох років. Мені найбільше подобається саме ставлення нашого директора пана Вовкуна до нас, акторів. Він дуже просто, лаконічно і зрозуміло пояснює, що він хоче від нас. І найважливіше - це домогтися якісної колективної роботи. Оскільки сам по собі артист не багато важить, а коли він у колективі - це і є показник успіху роботи. Налагодити стосунки - це дуже важливо. Взаємодію між балетом, оперою, музикантами, хором, коли театр живе як єдиний організм - ось це і є результат", - каже Сергій Качура.

"Мусимо працювати, взаємодіяти, йти в ритмі часу. Бо театр існував до нас і існуватиме після нас. Держава дає лише зарплату, а решта - та сама електрика, вода, тепло - на це все вже мусимо заробляти ми. І зараз от маємо і премію, покриваємо видатки, збираємо аншлаги. Актор годує себе і годує театр. А це і є робота менеджера. На щастя, нашими намаганнями ми досягли того, що театр є модним. І як я вже згадував, зараз почали ходити не 10% львів`ян, а й всі 30%. Львів заговорив про те, що в театрі відбуваються події. Ми навіть першими в Україні пробуємо ось ці новаторства - як з "Дон Жуаном", так і з іншими постановками. Мистецтво - досить суб`єктивна річ, відповідно попит диктує глядач. Якщо є попит - є й пропозиція. Бо часто на гастролях нам говорили: у вас є все, гарні голоси, гарні ноги танцівників, але ви застарілі за формами. Тому ми й намагаємось урізноманітнити репертуар, осучаснюємо класику", - підкреслює Василь Вовкун.

Які шанувальники оточують артистів балету, чим вони Вас дивують, які знаки уваги найбільше запам`яталися за творчу кар`єру?


"У мене з`явився шанувальник англієць, який не пропускає жодної вистави "Коли цвіте папороть", він тут працює і ходить на кожну виставу. Здавалося б дивно, чому британцеві саме ця вистава так припала до душі, але йому подобається", - зізнається Василь Вовкун.

"Переважно дарують квіти - це завжди приємно. От в мене є такий шанувальник, який приходить на кожну "Кармен". Дзвонить, запитує і приходить вже років десять, скільки триває ця вистава. Ми одного разу його запросили, поспілкувались, і він каже, що йому насправді щоразу цікаво і щоразу по-новому. В Євгена є шанувальник, який спеціально до нього на вистави з Києва приїжджає", - зізнається пані Анастасія.

"Мені от уже другу виставу поспіль виносить квіти одна й та сама жіночка. Моя прихильниця. В Києві, наприклад, коли танцював, то мене вразив розмах шанувальників - це і букети, які не вміщаються до рук, і публіка, яка постійно ходить до театру, стежить за театральними подіями. Там дійсно потрібно завойовувати своїми намаганнями її прихильність. Відповідно, і критика дуже сильна", - розмірковує Євген Свєтліца.

"Найкращий подарунок, це коли в касі запитують, хто танцює і не лише партію першого, а й другого плану. І запитують про конкретного танцівника. Коли приходять саме на тебе, коли ти вже маєш своїх шанувальників, ось це приємно", - каже Сергій Наєнко.


Виховуємо свого глядача змалку

"Діти - наше майбутнє, тому ми намагаємось виховувати нашого глядача ще змалку. У нас не лише дитячі вистави відбуваються, а й діє ціла дитяча програма "Сходинками до Парнасу", яка кожного першого та останнього вівторка місяця приймає дітей зі шкіл", - зізнається Василь Володимирович.

Черга вибудувалася вже на півроку наперед. Ми дітям не лише граємо вистави, а й показуємо майстерні театру, де вони ліплять, малюють, шиють, проводяться майстер-класи. Часто з дітьми приходять батьки, які відкривають театр для себе наново. Такими заходами ми намагаємось виховувати свого майбутнього глядача.

Також маємо програму першого вересня "Приведи батьків до театру", яку поширюємо по школах, щоб діти самі ставали активнішими і приводили батьків.

До 21 червня, Дня захисту дітей, у нас в Дзеркальній залі діти наших акторів, творчого колективу (а це найчастіше цілі династії - діти співаків, музикантів, акторів) дають перед глядачами концерт, продовжуючи справу своїх батьків.

"Для дітей ми зробили постановку, взявши за основу казку "Білосніжка і семеро гномів", доповнює Сергій Качура, провідний соліст балету, який працював до Львівської опери у Київському муніципальному театрі опери та балету для дітей та юнацтва, і є автором постановки дитячого балету "Білосніжка і семеро гномів".

"Ідея виникла досить спонтанно. Готувалась університетська екзаменаційна робота, і ми вирішили її поновити, освіжити. Таким чином завдяки навчанню і зародилась нова вистава для маленького глядача. А далі все почало розвиватися. У більшості випадків університетські вистави так і залишаються в одному показі, а ця вистава - ні. Ми з дружиною (Анастасія Ісупова. - FO) вирішили її доопрацювати і подарувати виставі нове життя. Ми цю виставу планували робити для хлопчиків з Нового Роздолу (Роздольненський дитячий будинок-інтернат для дітей з психічними вадами розвитку, дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. - FO), бо якраз збирали допомогу для цих діточок завдяки цій виставі. Також ми виступали з благодійною виставою у Центрі дитячої творчості (на Погулянці). Переважна більшість глядачів - це діти. Ми виступаємо і працюємо для них", - згадує Сергій Качура.

Як відзначатиметься ювілей Львівської національної опери?

"Це буде 120-й театральний сезон, я гадаю, що ми відкриємо його дуже незвично,  з червоною доріжкою, святом від самого початку. Запланували дуже цікаві прем`єри: це і спільні проекти з Варшавською національною оперою, і з Братіславською оперою, "Вандер" - це буде німецька постановка. Також на наші замовлення пишуться дві опери - Іван Небесний пише за твором Івана Франка "Лис Микита" оперу-феєрію, а Юрій Ланюк пише оперу "Перетворення". Тож, планів у нас дуже багато", - ділиться Василь Вовкун.


Ми прагнемо, щоб наш глядач мав змогу культурно відпочити і просто відчути радість

12 червня відкрили арт-кафе для працівників театру в досить сучасному стилі спільно з рестораном "Лівий берег". Тут працює інтернет, можна каву попити, поїсти. Ми хотіли зробити все, щоб театр мав можливість відчути, що ми насправді дбаємо про своїх людей, щоб робота приносила задоволення і творчий настрій.

Також працюємо над тим, аби об’єднатися з «Лівим берегом», і глядач у перерві мав змогу, не втративши квиток, відпочити та повернутися, плануємо, щоб це був єдиний театральний простір. Це відпрацьовується і, я думаю, найближчим часом, тобто вже до наступного сезону, ми відкриємо центральний балкон, який зможе також обслуговувати наших глядачів, і зробимо зелені тераси обабіч театру, які працюватимуть для комфорту глядачів.

Втілення цього проекту поліпшить якість послуг - відвідувач, прийшовши відпочити, матиме змогу насолодитися всією симфонією життя в театрі.