ср
  • 24
  • чт
  • 25
  • пт
  • 26
  • сб
  • 27
  • вс
  • 28
  • пн
  • 29
  • вт
  • 30
  • ср
  • 1
  • чт
  • 2
  • пт
  • 3
  • сб
  • 4
  • вс
  • 5
  • пн
  • 6
  • вт
  • 7
  • ср
  • 8
  • чт
  • 9
  • пт
  • 10
  • сб
  • 11
  • вс
  • 12
  • пн
  • 13
  • вт
  • 14
  • ср
  • 15
  • чт
  • 16
  • пт
  • 17
  • сб
  • 18
  • вс
  • 19
  • пн
  • 20
  • вт
  • 21
  • ср
  • 22
  • чт
  • 23
  • пт
  • 24
  • сб
  • 25
  • 5 причин знайти сили йти далі

    Дмитрий Гриджук
    блогер, эксперт финансового рынка
    12 августа 2019 16:53
    2024

    Погляд на психологію лідерства від відомого вченого і фінансиста Дмитра Гриджука.

    Доцент Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, доктор економічних наук Дмитро Гриджук вже давно працює зі студентством і, зіштовхуючись з певною пасивністю сучасної молоді, пропонує свій погляд на психологію лідерства для майбутніх драйверів постіндустріального суспільства. Дуже доречно згадати його роздуми саме сьогодні, у Міжнародний день молоді.

    Щоранку, коли ми прокидаємось, у нас є 24 години зробити наше життя таким, як ми мріємо. Щоразу це нові 24 години — дорогоцінний подарунок всесвіту кожному, хто прагне змін, хоча, може, й боїться їх. Щогодини ми витрачаємо себе на дрібнички і не замислюємося про головне: поки ми живі, у нас завжди є можливість змінити все на краще. Звичайно, доля не пестить нас просто так. Якщо й існують її фаворити, як комусь вбачається, то це ті, для кого подарунки долі заслужили батьки або дідусі з бабусями.

    Проте життя неймовірно прекрасне — так чому не жити вже сьогодні? Так, складно, особливо за умов неоголошеної війни, проводів наших мужніх чоловіків, що йдуть на справжні битви — з ворогами, злочинцями, нахабами і дурнями. За відчуття смертельної небезпеки на краю прірви, коли останні розумні доводи вже не спрацьовують. За брехливих сентенцій про те, що, мовляв, стара добра мораль вже давно канула в Лету і варто жити за новими цінностями, в основі яких такі несумісні науково-технічний прогрес і нігілізм.

    Гадаємо, світ підійшов до тієї межі, за якою все має вирішувати душа, що плекає стародавні істини — добро, любов, чесність, відповідальність. Тож, нагадаємо кілька з них, які не зможе ніколи ніхто і ніщо відмінити.

    Перша — не можна жити тільки для себе, інакше знайдеш тисячі причин почуватися нещасним. Безкінечно переживаючи своє минуле, людина обіймає його і голубить аж до каяття. Краще налаштуватися на сьогодення, заради якого ми робимо надзвичайні речі — для своєї країни, своїх близьких і коханих, зубожілих і зламаних долею.

    Друга — потрібно діяти: замість того, аби жалітися на абсурдність світу, намагайтеся перетворити той куточок, де знайшли чи шукаєте свою долю, на власний таємний сад мрій і здобутків. Оволодійте обраною справою професіонально, і праця принесе вам щастя і добробут. Зігрійте тих, до кого небайдужі і хто має залишитися у вашому житті.

    Третя — слід вірити у силу волі. Абсолютно неправильно, що майбутнє повністю обумовлено. Людина може змінити не тільки хід історії. Сміливці змінюють свою долю і майбутнє, балансуючи на межі можливостей і бажань.

    Четверта — необхідно зберігати вірність. Слову, зобов’язанням, іншим, самому собі. Нелегке завдання, бо навколо тисячі спокус, але, повірте, варто ставати людиною, яка ніколи не підведе і завжди буде поруч з тими, хто потребує нашої допомоги і підтримки.

    І наостанок п’ята. Якщо ми справжні — у своїх радощах, сльозах, танцях і співах, завжди знайдуться люди, які зрозуміють і приєднаються. Слухаймо своє серце — уважно і чутливо. І навіть коли складно, давайте посміхатися, навіть стиснувши зуби. Коли ми відчуваємо впевненість, сили, коли ми знаємо, що будь-який шлях подолаємо, ми наповнені бажаннями і вміннями все змінити і все вирішити, повернути втрачене і здобути нове, зберегти щастя та усвідомити мудрість, перекроїти землю й обійняти небо. Просто варто вийти зі своєї маленької реальності і почати жити в єднанні зі всесвітом, плекаючи світло душі в собі та даруючи його всім, хто зустрічається на шляху. Решта — вторинне, бо можна закрити очі на те, що бачиш, але неможливо зачинити серце на те, що відчуваєш.