Емоційне вигорання: гра в “наздожени” чи власний перфекціонізм?
Знаєте, коли сформулювала заголовок, тобто зміст того, про що хотіла поділитися роздумами, відразу помітила: і одне, й друге – погані порадники тим, хто прагне почуватися комфортно, щасливо і радіти життю у всіх його проявах. Хоча вчені й стверджують, що впевненість у собі і вміння долати стресові ситуації абсолютно не означає, що людина не схильна до емоційного перенавантаження, тобто вигорання. Тож, і радять розвивати у собі гнучкість і здатність відновлювати фізичні, але насамперед душевні сили.
Але я не про те, як визначати емоційне вигорання або його “родича” – професійне вигорання. Я швидше про те, як у бурхливому морі пристрастей, котрі формують навколо нас те, що називаємо повсякденним життям, ми насичуємося емоціями – позитивними і не дуже, не завжди потрапляючи з ними в такт, але дозволяючи проникати в наше Я. Все зачіпає нас за живе – починаючи від книжки на ніч і погляду бабусі біля під`їзда і до пролитого чаю на кухні і шепоту колег в офісі. Часом бачимо у всьому драму, часом – трагікомедію. Але головне не це. Головне – те емоційне цунамі, яке або охоплює нас з голови до ніг, або переливає наші емоції через край. Ми ж намагаємося їх придушити – думками, діями. При цьому, оточуючі нас люди зазвичай помічають наш стан. Ми – ні. Як же врятуватися від руйнівних нас емоцій, наскільки реально негативні емоції впливають на нас і як визначити, що вже настав «повний абзац»?
Багатовікові напрацювання духовних практик, різноманітних медитацій і методів роботи з емоціями досі насилу сприймаються більшою частиною людства. На щастя, в цей бік нас штовхає шокуюче прискорення темпу життя. Останнє століття людство неухильно занурюється в атмосферу підвищеного стресу і тому змушене шукати засоби для роботи з ним. Якщо, звичайно, хоче вижити.
Щоб опанувати власний внутрішній простір, людині необхідно навчитися балансувати, не провокувати зміну гормонального фону всередині свого тіла. Не будемо сильно заглиблюватися у біологічний аспект цього питання, але гормон за своєю природою вимагає вираження через тіло. Потрібно або бігти, або кричати, або битися. Але сучасна людина, котра має переважно соціальну поведінку, не може собі дозволити цього в більшості випадків. Замість природного процесу відбувається так. Кортизол потрапляє в кров, він вимагає швидкого яскравого запуску тіла на активну дію, але людина зусиллям волі стримує себе. При цьому вона відчуває злість, страх, стрес, але нічого не робить. Виникає жорсткий конфлікт між інтелектом, який говорить, що не можна так поводитися, та емоціями, які волають: "Зроби це!"
Тож, стрес або емоційне вигорання – це наслідок конфлікту між гормональним фоном та інтелектом, який говорить "ні". Але ігнорувати цю ситуацію досить небезпечно. Ймовірно ви просто не зможете приймати жодних ефективних рішень, не зможете продукувати нові ідеї і креативно мислити через низький діапазон емоцій. А в цьому діапазоні може спрацювати лише низький діапазон інтелекту. Ось як!
Що ж, згадаємо симптоми вигорання: дратівливість, відсутність бажань, розлад сну (не тільки безсоння, а саме сну тривалий час), зниження мотивації, нотки легкої депресії. Це – легке вигорання на рівні фізіологічної та психологічної реакції на надмірну напругу. Коли питання вирішуються, симптоми зникають самі по собі. В такому разі найкраще зробити “все для себе” – вихідні для себе, відпустка для себе, спорт для себе. Якщо ж ми не заповнимо енергію відпочинком, організм зануриться у режим економії сил.
Однак якщо виклики долі не закінчуються (неможливо по-справжньому відпочити, постійна напруга, надмірні вимоги, заклопотаність, страх, пильність тощо), це призводить до перенапруження нервової системи, аж до больових синдромів. Деякі навіть починають скреготати зубами уві сні – це може бути одним із симптомів перенапруги. Так і настає хронічне вигорання.
Як же пробитися крізь той вихор емоцій, як впоратися з ним й одночасно уникнути негативних наслідків для здоров`я? Насамперед необхідно сказати собі «стоп, приїхали», оскільки розпізнали у себе ті ознаки, які свідчать про те, що ваше емоційне здоров’я потерпає. Ви починаєте віддалятися від світу, поринаєте в релакс і фантазії, хобі та навіть біжите в інші країни. Однак це насправді не вирішує проблеми, їй потрібно подивитися в очі. Доводиться діяти – повернути собі контроль над власним життям. Обставини і емоції, тим більше чужі, не можуть диктувати вам нічого!
Або раптом ви зрозуміли, що ваше терпіння не безмежне, і ті емоції, які переповнюють вас, вже довели до нестями і жоден марафон вам не під силу. На фініші може статися трагедія. Або трагікомедія, що, на мою думку, анітрохи не краще. Я у таких випадках (що гріх затаювати, траплялися) зупиняюсь, роблю вдих – глибокий-глибокий. І відпускаю. Всіх і вся. А потім чіпляюсь за мету і йду до неї, а якщо треба, то й повзу. По міліметрах.
Відчуваєте, що з вас висмоктали всі соки? Або ще гірше – зачинили в пастці? І найстрашніше – ви потопаєте без надії на порятунок? Емоції добре попрацювали над вами – просто виснажили всі види енергії, в тому числі емоційну. Але дзуськи!
Встаємо з колін і – тренажерний зал, прогулянка в лісі або танці, басейн і спортивний екстрім. Або все, що хочете, головне – бути в русі. Підкреслю: в постійному русі.
Негативні емоції прориваються назовні? Вони вже наповнилися вашими злістю, гіркотою, ревнощами і т. ін.? Їхня сила та енергія – як у первісної тварини. Тому можуть зламати вас наче очеретинку. Щоб впоратися з цими “монстрами”, може, варто покричати над пустельною прірвою, порубати дрова на задньому дворі або потусити боксерську «грушу» в спортзалі.
Але головне: не можна ставати жертвою за життя і рабом обставин. Контролюйте свій емоційний стан. Що робити далі – це тільки ваш вибір. Згадайте дитячу казку про гусінь, яка вирішила, що життя її закінчено. І раптом зрозуміла – адже відтепер вона яскравий і прекрасний метелик.
Якось, уже в далекому 1974 році, в одному з нью-йоркських наукових видань з`явилася стаття місцевого психіатра Фройденбергера, який розповів про свої дослідження в середовищі волонтерів. Усі вони працювали в соціальній сфері від імені місцевої церкви. І у всіх були симптоми, схожі на депресію. Тобто змінилося їхнє ставлення до людей, яким вони допомагали. З`явився цинізм. Погіршилися відносини з колегами, виникло почуття провини і небажання працювати. Волонтери були незадоволені своєю роботою. Всього для них було занадто багато. До того ж, вони вважали, що не отримують того визнання, на яке заслуговують. Така поведінка мала певну логіку. Якщо в почуттях більше немає сил, тоді немає сил взагалі – любити, слухати, співпереживати. Тоді інші люди стають тягарем, навантаженням. І відтоді починають діяти автоматичні захисні реакції.
Фройденбергер створив шкалу, що складається з 12 ступенів вигорання:
• Перший ступінь виглядає досить безневинно: спочатку у пацієнтів з вигоранням присутнє нав`язливе бажання утвердитися, часом навіть у суперництві з іншими.
• Другий ступінь – простежується недбале ставлення до власних потреб. Людина більше не приділяє собі вільний час, менше займається спортом, у неї залишається менше часу для людей, для себе самого, вона менше розмовляє з кимось.
• На третьому щаблі у людини немає часу для врегулювання конфліктів – тому вона витісняє їх, а пізніше навіть не сприймає. Вона не бачить, що на роботі, вдома, з друзями є якісь проблеми. Вона відступає.
• Четверта і наступні ступені – поступово втрачаються відчуття стосовно себе. Люди перетворюються на роботів. Через деякий час вони відчувають внутрішню порожнечу і, якщо це триває, то частіше стають депресивними. На останній, дванадцятій, стадії людина починає хворіти – тілесно і психічно, переживає відчай, часто присутні суїцидальні думки. Тобто людина повністю ламається.
І ось що важливо у цій всій ситуації. Після численних досліджень учені виявили, що у тих людей, у кого повсякденне життя було наповнено сенсом, майже не виникало вигорання, навіть якщо вони працювали протягом багатьох годин. Сенс життя компенсувати неможливо.
Підсумовуючи, мушу сказати: вигорання – це кінцевий стан, що виникає внаслідок постійного створення чогось без переживання сенсу зробленого. О, як закрутила! Простіше кажучи, якщо в тому, що ви робите, ви переживаєте сенс, якщо ви відчуваєте, що робите добру, цікаву і важливу справу, якщо ви радієте цьому і хочете цього, то ви захищені від вигорання.
Якщо ж більшу частину часу ви зайняті речами, які робите неохоче, не даруєте цьому свою душу, не відчуваєте при цьому радість, якщо в офісі і вдома вас наздоганяє нездорова емоційна атмосфера, то рано чи пізно вас наздожене емоційне вигорання. Тоді ви – в небезпеці.
