Ключове слово — синергія
“Ми повинні використовувати той позитивний досвід, правильні висновки та умовиводи мудрих лідерів нації, політиків, урядовців, аби не зрадити справжніх цінностей життя. Вважаю: це мій борг перед собою, перед своїми дітьми і нащадками — пам’ятати те, що насправді важливо та актуально за будь-яких умов та у будь-який час”, — з такими словами Дмитро Гриджук, вчений-економіст, викладач КНЕУ запропонував нашому порталу власні нотатки з приводу сьогодення української проблемної економіки в умовах воєнного конфлікту.
Недільний ранок. Сонячно, комфортно, спокійно. Є час поміркувати, почитати і навіть занотувати роздуми. Наразі — роздуми щодо феномена економічного дива маленької, але гідної близькосхідної країни, що породжує інновації зі швидкістю звуку, тобто Ізраїлю. Ключовою є думка: яким чином країна з населенням усього понад 7,8 млн осіб, що перебуває у стані перманентної війни, з усіх боків оточена ворогами і летальною зброєю, що не має в активах значних природних ресурсів, досягла такого розквіту за такий невеликий за історичними мірками час? Можна називати це ментальним дивом, можна — певними іммігрантськими стандартами, особливим збігом обставин, а можна — продуманою державною політикою підвищення інвестиційної привабливості. І, мабуть, це набагато ймовірніше за будь-які інші припущення. Наприклад, тільки за 2008 рік (початок світової фінансової кризи) Ізраїль залучив стільки ж інвестицій, як Німеччина і Франція разом, а кількість акцій ізраїльських корпорацій на позабіржовому ринку NASDAQ у кілька разів перевищує число динамічних корейських, японських, сингапурських, китайських та індійських компаній.
Гортаючи сторінки “Нації розумних людей”, написаної американським інвестором Деном Сенором та ізраїльським журналістом Сол Сінгером, дійшов висновку: це — синергія гарної освіти у багатьох з тих, хто переїхав жити на батьківщину своїх предків, колосальні інвестиції у науково-технологічні інкубатори бізнес-рішень і підприємницька інтуїція євреїв, зумовлена генетично. А ще — гостра усвідомленість ізраїльтян, що майбутнє для них — це сьогодення, оскільки завтра може й не бути.
Українці ж за ментальністю, як засвідчують дослідження, схильні до повільного прийняття рішень, що наразі просто “вбиває”: історичний час тече надто стрімко, наче гірська ріка. А чи багато хто з нас починає свій день, як Джон Кеннеді — з фрази «що я можу зробити для своєї країни?». Мало хто аналізує причини ситуацій — великих і дрібних. Мало хто хоче і вміє прогнозувати очікуване, розуміти обставини, в яких перебуває. А найголовніше — знаходити вихід зі становища, в яке потрапив. А це — надважливо.
Так само як важливо досконало вивчати досвід не тільки розвинутих країн зі сталою економікою і виваженою фінансовою системою, що міцніли століттями, а таких, що вже десятиріччями перебувають у стані громадянської війни або воєнного конфлікту. Знову ж таки згадаю Ізраїль, котрий довів світові, що економіка і за таких умов може стати стабільним і продуктивним тилом, хоча й змушена працювати на оззброєння і зниження політичної напруги та воєнної ескалації. При цьому головними факторами успіху тут є економічна стратегія, сфокусована на малому і середньому бізнесі, продумана фіскальна політика і концентрація уваги держави на людських ресурсах, що призвело до зростання обсягів експорту, широкого впровадження інноваційних технологій, ширшого залучення іноземних інвестицій. За ці роки монетарна політика в Ізраїлі та інших країнах з такими умовами була спрямована на підтримку цінової стабільності, курсова політика враховувала всі інфляційні очікування та антидевальваційні методи тощо. І все це мало в основі стратегічні структурні реформи, з якими не вагалися та які розвивалися за власними стандартами. Може, саме тому Ізраїль перетворився сьогодні на світовий центр науки і високих технологій, має гарно озброєну армію і продовжує приваблювати інвесторів з усього світу, незважаючи на будь-які зазіхання на його державність?
