Модернократія, або Роздуми про інновації

Наразі вже не існує традиційного часу підбивати підсумки – за півроку, рік, п’ять, десять років. Дивитися у майбутнє, планувати і прогнозувати, що чекає на нас завтра, варто повсякчас, бо швидкість плину історії настільки неймовірна, що ми випереджаємо, у тому числі, й власні роздуми. Навіть футурологія вже давно міцно втримується на своєму місці у бізнесі, не кажучи вже про те, що прогнозування – це наукова дисципліна, яка необхідна сучасній успішній політичній, бізнесовій діяльності, аби визначитися з ключовими трендами.

Вивчаючи етапи розвитку світу, легко спрогнозувати, що до середини ХХІ сторіччя він буде зовсім інакшим, ніж той, в якому ми живемо сьогодні. Це закономірно і визначено заздалегідь життєвими циклами розвитку цивілізації. І означає це насамперед зміни в економіці, що полягають у переході людства до активніших інновацій на подальшому шляху. Згадаймо: ще Адам Сміт у монографії «The Wealth of Nations» 1776 року підкреслював роль нових технологій як загальноекономічної закономірності та одночасно спонукального мотиву прогресу суспільства в цілому, а засновник теорії інновацій Йозеф Шумпетер назвав останні рушійною силою будь-яких динамічних змін цивілізації. На думку лауреата Нобелівської премії Саймона Кузнеца, саме епохальні нововведення і базисні інновації лежать в основі переходу не тільки економіки, а й всього суспільства в цілому з однієї сходинки розвитку на іншу. І тим, хто першими і найбільш успішно здійснив достиглу (вистраждану, зумовлену ринком, потребами споживачів) інновацію, той і винагороджується надприбутком або соціально-політичним успіхом.

Гучно та активно про інновації знову заговорили на початку кризи 2008 року, обговорюючи проблему радикальних науково-технологічних проривів у світовій економіці на міжнародних і внутрішніх самітах, науково-практичних конференціях, ділових і політичних зустрічах різного рівня. Основним мотивом у всіх цих дебатах та обговореннях було питання: чому цей ефективний інструмент, який безумовно підвищує результативність діяльності людини у всіх аспектах, і досі не затребуваний для відновлення економік як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються?

Відповідь – у появі інноваційної паузи, яка і є, на мій погляд, одним з джерел кризових явищ. Наукові інновації поки що дрімають в очікуванні чергового еволюційного циклу, який передбачає наявність певного обсягу інвестицій. Зростання економіки до кризи забезпечували розвинуті країни, які «тимчасово» припинили створювати проривні технології, здатні стати тригерами економічного зростання, оскільки конкурентні переваги їм гарантувало виробництво необхідних товарів з високою додатковою вартістю, за які країни третього світу розраховувалися сировинними ресурсами і дешевою робочою силою.

Крім того, якщо раніше інвестори вкладалися у компанії, що володіли перспективними технологіями (залізниця, автомобілебудування, напівпровідники, комп’ютери), то пізніше вони змінили точки докладання інвестицій на користь спекулятивних, не пов’язаних з інноваціями сфер діяльності. Таким чином, на фінансових ринках і ринках нерухомості виникла надлишкова пропозиція грошей, що призвело спочатку до бурхливого зростання цін і створення відповідних «бульбашок» і «пірамід», а потім через суттєву різницю між очікуваною і фактичною дохідністю – до різкого скидання інвестицій і падіння цих ринків.

Нова економіка потребує, мушу повторитися, нових економічних відносин і насамперед інноваційного погляду на все, що відбувається у суспільстві, вбачаючи наріжним каменем науку як фундаментальну основу кардинальних перетворень. Саме вона, як стверджують політики, вчені, експерти світових ринків, зламає стереотипи, і не тільки економічні, і дасть змогу всім суб’єктам суспільства перейти рубікон інноваційної паузи. Тому, гадаю, буде абсолютно правильним зосередитися на підходах інноваційного прориву на науковій основі економіки, покликаної досягти гармонії науково-технічного прогресу і духовного розвитку людства, поєднати розрізнені факти у несуперечливе ціле.


Що ж необхідно для інноваційного прориву в Україні і чи можливий він, якщо врахувати наявний життєвий рівень і рівень продуктивних сил у країні? На мій погляд, потрібна єдність зусиль держави і бізнесу для створення кластерів, що стимулюють в економіці інновації і формують високотехнологічні комплекси, здатні стати тим локомотивом, який витягне країну з кризи.
 Велику увагу слід приділити методам прогнозування ринків, більш точні результати яких нададуть можливість формувати стратегії і розробляти тактичні завдання, спрямовані на радикальну зміни розумного співвідношення розвитку як матеріального, так і духовного. Сьогодні вже недостатньо просто насичувати реальну економіку грошима. Потрібно ініціювати і реалізовувати загальнодержавні і локальні проекти модернізації основних галузей, пошук яких, сподіваюсь, ведеться у країні.

І якщо реально буде обрано і втілено стратегію інноваційного прориву, коли сили науки, бізнесу, освіти (що дуже важливо!) і держави концентруватимуться на засвоєнні і поширенні базисних інновацій нового століття, століття постіндустріального суспільства, в України з’явиться шанс радикально модернізувати не тільки провідні галузі економіки, а й суспільство в цілому. Для цього у нас є багато, і передусім – чималий інтелектуальний потенціал. А ще – передумови для побудови інтегральної моделі економічного розвитку, за якої ринкова конкурентна економіка буде поєднуватися з солідарною відповідальністю і взаємодовірою.