вс
  • 21
  • пн
  • 22
  • вт
  • 23
  • ср
  • 24
  • чт
  • 25
  • пт
  • 26
  • сб
  • 27
  • вс
  • 28
  • пн
  • 1
  • вт
  • 2
  • ср
  • 3
  • чт
  • 4
  • пт
  • 5
  • сб
  • 6
  • вс
  • 7
  • пн
  • 8
  • вт
  • 9
  • ср
  • 10
  • чт
  • 11
  • пт
  • 12
  • сб
  • 13
  • вс
  • 14
  • пн
  • 15
  • вт
  • 16
  • ср
  • 17
  • чт
  • 18
  • пт
  • 19
  • сб
  • 20
  • вс
  • 21
  • пн
  • 22
  • вт
  • 23
  • ср
  • 24
  • Поспішати варто повільно

    Олег Наливайко
    адвокат, фундатор юридичної компанії "Стратег"
    10 декабря 2019 11:56
    566
    Партнер проекта: ЮК "Стратег"

    Верховний Суд висловився щодо звільнення працівника до закінчення двотижневого строку.

    Інколи начебто закріплені у законодавстві норми мають настільки непередбачувані трактування, що виникають певні правові колізії. Один такий приклад коментує наш партнер Олег Наливайко, фундатор і керівник юридичної компанії “Стратег”.

    Особа звернулася до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Суди встановили, що позивач подав директору заяву, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання, без узгодження дати звільнення. Наступного дня директор товариства видав наказ про звільнення особи з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі ст. 38 КЗпП України.

    Під час розгляду справи позивач ствердив, що заяву про звільнення з роботи від дійсно подавав, однак не зазначив у ній дати свого звільнення та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку. Після подання заяви про звільнення у нього змінилися обставини, і він продовжив працювати на своїй посаді.

    Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі. Апеляційний суд дійшов іншого висновку та поновив позивача на роботі. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це не давав.

    Касаційний цивільний суд визнав постанову Апеляційного суду законною. Суд зазначив, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

    Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в такому разі не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається подовженою.

    Суд касаційної інстанції зазначив, що Апеляційний суд правильно виходив з того, що звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника і підставою для його поновлення на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.