пт
  • 8
  • сб
  • 9
  • вс
  • 10
  • пн
  • 11
  • вт
  • 12
  • ср
  • 13
  • чт
  • 14
  • пт
  • 15
  • сб
  • 16
  • вс
  • 17
  • пн
  • 18
  • вт
  • 19
  • ср
  • 20
  • чт
  • 21
  • пт
  • 22
  • сб
  • 23
  • вс
  • 24
  • пн
  • 25
  • вт
  • 26
  • ср
  • 27
  • чт
  • 28
  • пт
  • 29
  • сб
  • 30
  • вс
  • 31
  • пн
  • 1
  • вт
  • 2
  • ср
  • 3
  • чт
  • 4
  • пт
  • 5
  • сб
  • 6
  • вс
  • 7
  • пн
  • 8
  • Спільна власність подружжя: як її довести у суді

    Олег Наливайко
    адвокат, фундатор юридичної компанії "Стратег"
    01 октября 2019 14:25
    418
    Партнер проекта: ЮК "Стратег"

    Верховний Суд нагадав, що саме підтверджує наявність між особами усталених стосунків, які притаманні подружжю.

    Особа звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного автомобіля спільним сумісним майном та стягнення в порядку поділу майна на її користь вартості частини автомобіля.

    Позивач зазначала, що проживала з відповідачем однією сім`єю, але вони не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, проте вели спільне господарство, мали спільний побут і за рахунок накопичених коштів спільно придбали автомобіль, право власності на який зареєстрували за спільною згодою за відповідачем. Згодом сторони припинили проживати однією сім`єю та не дійшли згоди щодо добровільного поділу майна, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

    На підтвердження факту спільного проживання з відповідачем позивач надала фотокартки та зазначила, що відповідач у період його тривалої роботи у Російській Федерації на відкритий на її ім`я банківський рахунок переказував грошові кошти, якими вона користувалася.

    Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги. Суд зазначив, що на підставі пояснень свідків, фотознімків, а також пояснень самого відповідача судом було встановлено, що в період з 10 жовтня 2003 року по 15 січня 2015 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбу. Однак суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не доведено факту придбання спірного автомобіля за спільні кошти внаслідок спільної праці в період спільного проживання, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання цього майна спільною сумісною власністю відсутні.

    Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову повністю. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний нею період, оскільки встановлені обставини справи і ті підстави, на які вона посилалася в позові, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус дружини та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України про спільність сумісної власності подружжя. Також позивач не довела, що спірне майно (автомобіль) було придбано сторонами за спільні кошти, тобто що джерело набуття цього майна було спільним.

    Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції.

    Касаційний цивільний суд зазначив, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

    Суд нагадав, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка і дружини однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

    Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

    Суд касаційної інстанції зазначив, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012-2014 років коштів на рахунок позивачки самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом зазначеного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

    Тому Верховний Суд визнав вірними висновки суду апеляційної інстанції, що з урахуванням факту перебування позивача в іншому шлюбі (розірваного лише у грудні 2006 році), а також періодів тривалого його перебування у Російській Федерації, позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірного автомобіля та придбання цього майна за спільні кошти, та подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.