Спільне проживання – у спадок

Про те, як разом жити і добро спільно наживати, а потім доводити, що ти можеш бути спадкоємцем.

Верховний Суд зазначив, що необхідно для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 Цивільного кодексу України. Про це нагадав Олег Наливайко, адвокат, фундатор юридичної компанії "Стратег".

Позивач просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем з 02 квітня 2009 року по день її смерті та визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на квартиру після смерті особи.

Позивач зазначав, що він переїхав зі своїми речами проживати до померлої і відтоді надавав їй матеріальну і фізичну допомогу – фактично вони почали проживати однією сім`єю. У них був загальний бюджет, вони вели спільне господарство, позивач оплачував усі комунальні послуги, забезпечував її продуктами, ліками, оскільки вона була людиною похилого віку, інвалідом І групи та потребувала сторонньої допомоги. За час спільного проживання з особою ними придбано холодильник і пральна машина, близьких родичів у померлої не було та її поховання позивач здійснив за кошти, які були зібрані разом зі спадкодавцем за час спільного проживання.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено. Суд встановив факт спільного проживання однією сім`єю осіб та визнав за позивачем у порядку спадкування за законом після смерті особи право власності на квартиру.

Апеляційний суд скасував рішення в частині визнання за позивачем у порядку спадкування за законом права власності на квартиру та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про визнання за особою у порядку спадкування за законом права власності на спірну квартиру є передчасним, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за четвертою чергою спадкоємців за законом.

Касаційний цивільний суд визнав висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини та його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Верховний Суд зазначив, що для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 Цивільного кодексу України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю зі спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має минути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є: наявність спільного бюджету, спільного харчування; купівля майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування жилим приміщенням; інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що спадкодавець і позивач ніколи не були зареєстровані за однією адресою, оскільки такі обставини не можуть бути підставою для підтвердження або спростування факту спільного проживання, оскільки норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не вимагають наявності такого факту.

Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.