Львів джазує

26 червня у Львові стартувала наймасштабніша та найочікуваніша музична подія року – фестиваль Leopolis Jazz Fest 2019.

Завдяки цьому фестивалю впродовж п’яти днів, з 26 по 30 червня, місто Лева перетворилося на культурну столицю України. Як воно відбувалося, для Family Office занотувала наш спеціальний кореспондент Олена Ярошенко.

Від такого різноманіття джазових виконавців та звуків здається, що кожен камінчик міста співає та грає свою партію

Особливо приємно, що у цьому році програма Leopolis Jazz Fest збіглася з Днем Конституції, що додало присмак подвійного свята на всіх фестивальних майданчиках. І традиційно – на двух сценах у центрі міста з вільним доступом: на площі Ринок та у подвір`ї Палацу Потоцьких.

Цього року гості та учасники мають обов’язковий дрес-код одягу – вишиванку, а на сцені у центрі міста на  львів’ян чекав подарунок – виступ улюбленої української групи “Танок на Майдані Конго” з незвичною для них ексклюзивною програмою Jazzy DeLuxe. Окрім очікуваних хедлайнерів фестивалю, за підтримки Посольства Ізраїлю в Україні на сцені на площі Ринок виступив саксофоніст і композитор Аміт Фрідман – один із провідних музикантів ізраїльського джазу.

На подвір`ї Палацу Потоцьких львів’ян розважали українська група Pokaz Trio та німці з Nils Wogram Nostalgia Trio.

Хедлайнери фестивалю зіграли для віп-гостей на сцені імені Едді Рознера. Впродовж двох днів фестивалю цю сцену вже встигли відвідати політики, чиновники і фінансисти, відомі бізнесмени і блогери, журналісти і лідери fashion-трендів. Проте джаз цікавий не лише їм – успішні й відомі селебріті майже з усієї України і з різних сфер соціуму, поціновувачі вишуканої музики збиралися біля цієї сцени, слухаючи легендарну Даяну Кролл, містичних Etienne Mbappe & the Prophets, запальних Snarky Puppy та оригінального Adrien Brandeis з командою.

“Головне з призначень музики – викликати почуття” – Кенні Баррон

28 червня ознаменувалося виступом, без перебільшення, світової легенди джазової історії – Кенні Баррона, американського музиканта, композитора, аранжувальника та, як його вже встигли охрестити, «найліричнішого піаніста нашого часу».

Кількість великих джазменів, з якими він співпрацював, неможливо перелічити. У 60-ті він грав з Діззі Гіллеспі, потім з Фредді Хаббардом, Стенлі Таррентіном, Мілтом Джексоном і Бадді Річем. На початку 70-х піаніст працював з Юсефом Латіфом, Роном Картером, а у 80-ті – з великим саксофоністом Стеном Гетцем і в ті самі роки став співзасновником квартету Sphere, який виконував музику великого Телоніуса Монка. Перший альбом Кенні Баррон випустив 1974 року і відтоді ним було випущено як лідером понад 40 платівок.

Окрім очікуваного концерту, організатори фестивалю 27 червня подарували глядачам можливість завітати на майстер-клас та поставити музиканту запитання.

Пограти Кенні Баррону вдалося дуже мало, переважно людям хотілося слухати спогади легенди джазу, його враження, переживання, настанови.

Що б ви побажали молодим виконавцям, які тільки-но починають грати?

Слава і багатство – це не те, чого ви досягнете в цьому напрямі. Принаймні не в цьому жанрі музики. Просто бажаю стати найкращим музикантом, яким ти сам можеш стати – ось у чому ціль. Але якщо завдяки цьому прийдуть і слава, і визнання, і гроші, це чудово.

А для молодих композиторів?

Найкраща порада молодим композиторам – це писати. Пишіть якомога більше. І при цьому намагайтеся пізнавати якомога більше напрямів музики.

Від якої музики ви могли б розчулитися?

Є дуже велика кількість музики, від якої у мене навертаються сльози. Як на мене, головне із призначень музики – викликати почуття. Наприклад, багато років тому я чув Енді Оскара. І от коли ви запитуєте, від чого в мене сльози, то якраз від слів. Коли ще викладав, я інколи просив своїх студентів: коли ви граєте балади, я не чую вашої історії, я не чую почуттів, змусьте мене плакати. Але – задля того, щоб розплакався я, ви маєте розплакатися самі. Ви маєте щось відчувати самі. 

Мені вдається дуже важлива складова музики – саме емоції і, на мою скромну думку, важливо не лише продемонструвати техніку, найголовніше – це зв’язатися з людьми емоційно. Цього саме я й прагну. Не завжди досягаю успіху, але завжди прагну. Два рази мені це вдалося, пам’ятаю, як плакала жінка на концерті в Японії.

Чи знаєте ви українських виконавців?

Ні, окрім тих, з якими познайомився на цьому фестивалі. Переважно я знаю тих, які в Америці добре відомі і мають українське коріння. А так, щоб безпосередньо людей, які звідси походять, то, на жаль, не доводилося зустрічати.

Який джем-сейшн вам запам’ятався найбільше?

Перший джем-сейшн, на який я потрапив, був контрабас. Ми виконували черокі. Мене вистачило на два курси. Через те, що я не систематично грав, у мене аж боліли пальці. Так, це було дуже боляче. Чотири виконання пролунало на тому джем-сейшні. Я у тому залі побачив хлопця, який проходив разом зі мною Філадельфійський оркестровий курс по контрабасу, і я став так благаюче дивитися на нього: мовляв, заміни мене, будь ласка (сміється). Після цього ми стали дуже хорошими друзями. Тож, цей перший досвід у мене гарно закарбувався в пам’яті. І ще одне (чомусь завжди краще запам’ятовуються погані речі): піаніно тоді було зовсім не налаштоване.

Чи грали ви коли-небудь з Еллою Фіцджеральд? Якщо так, то чи могли б ви поділитися вашими спогадами?

Одного разу було. За рік чи півтора доти, як вона померла. Я тоді був у Сан-Дієго і отримав телефонний дзвінок від Нормана Грандса. Я не знаю, як він мене там знайшов: я знаю, що в тебе вихідний, сказав він, приїзди в Лос-Анджелес і запиши альбом з Еллою Фіцджеральд. Я взяв машину і сам поїхав. Вона була дуже милостива і ласкава людина. Це було надзвичайне для мене побачення, я завжди перед нею благоговів і познайомився за таких обставин. Це був неперевершений досвід.

Уявіть, якби вас запросили до міжгалактичного конкурсу представляти Землю на Чумацькому шляху і ви могли виконати лише одну пісню. Якою б була ця пісня?

Step by Step. Мені здається, спрацювало б (сміється).

Що ви можете розказати про Діззі Гіллеспі?

Це було надзвичайно. Уявіть, мені було 19 років, коли я приєднався до його групи. Для мене це не була співпраця чи колаборація, я був просто як учень, котрий навчався у майстра. Я підліток, який стільки разів по радіо чув Діззі Гіллеспі, і тут моя найзаповітніша мрія – вона здійснилась, я граю разом з ним. Діззі грав на фортепіано, він дуже багато знав про ритм. Він завжди казав: цей ритм з такої частини Бразилії, а цей – з такої. Також чудово розумівся на акордах.

Культура – це те, що відрізняє нас від тварин

Після концертів таких метрів сцени навіть люди, які до того не любили цей стиль у музиці, не можуть залишитися байдужими до джазу. На цьому й побудовано багаторічну популярність фестивалю.

Як зазначила організатор Leopolis Jazz Fest Наталія Горбачевська, «90% гостей фестивалю приїжджає на фестиваль зі словами — я джаз не слухаю, я його не люблю. Я приїхав, бо чув відгуки. Потім вони виходять з фестивалю і кажуть: якщо це джаз — то мені така музика подобається».

Ведуча фестивалю Марта Більська, представляючи чергових музикантів, додала: «Здавалося б, навіщо люди вкладають гроші в культуру? Можна ж чудово і без того проводити час – їсти, пити, витрачати і заробляти гроші. Нащо це все? Стільки грошей вкладати у цю всю музику, якість звуку, підготовку сцени! Але знаєте, культура – це якраз те, що нас відрізняє від тварин. Той вищий рівень розвитку людської цивілізації, який потрібно підтримувати і розвивати».

Додамо, що цьогоріч понад 300 музикантів з 15 країн світу грають на львівському святі для гостей та жителів міста. Концерти проходять за участю представників посольств і колективів з Австрії, Данії, Ізраїлю, Італії, Литви, Люксембургу, Німеччини, Туреччини, Угорщини, Франції та Швейцарії.

Як розповіла на прес-конференції виконавчий директор Leopolis Jazz Fest Наталія Горбачевська, тренд нинішнього фестивалю — не стільки внести щось нове, як зберегти все, що люди полюбили за дев’ять років.

Щоб людям, які приїздять на львівський фестиваль, було комфортно, організатори забезпечили якісні криті сцени, спеціальні зони (хоча, варто зазначити, що фуд-корти та фан-зони для перегляду концертів помітно розширюються), виставкові стенди від спонсорів фестивалю – елітної автомарки Jaguar.

Також додамо, що для гостей фестивалю працювали дві безкоштовні пікнікові зони Leopolis Jazz Fest: на головній алеї і території стадіону «Юність» у парку. Там на великих світлодіодних екранах можна було подивитись усі концерти головної сцени імені Едді Рознера. Крім концертів музикантів, під час фестивалю відбувалися джем-сейшни, майстер-класи та автограф-сесії світових зірок джазу.

Гості фестивалю змогли відвідати кінопокази, ярмарок сувенірів, фуд-корти, концерти переможців фестивалю вуличної музики та безліч інших заходів, які неможливо повторити більше ніде – лише у джазовому Львові.

Усі фото Олени Ярошенко