Сергій Панченко: «Сума знань, до яких ти можеш долучитися, сьогодні вже не має меж»

Як доктор філософії, який викладав у Київській політехніці та інших вишах, став не тільки успішним девелопером, а разом з дружиною Олександрою Семеновою заснував незвичну альтернативну школу.

Чому оцінки та якість освіти – речі не взаємопов’язані, чи заважають гаджети навчальному процесу, яка проблема №1 для батьків школярів, а також які навички і професії дитині треба опанувати сьогодні, щоб бути успішною завтра? – свої відповіді на ці запитання пропонують фундатори альтернативної школи SchoolinG у Горбовичах Сергій Панченко та Олександра Семенова, які аналізували освітянську реформу і давали поради читачам Family Office кілька годин.

Пане Сергію, як виникла ідея створити власну школу, адже освітній бізнес важко назвати бізнесом?

Сергій: Я побачив, що сучасна середня освіта мене як батька абсолютно не влаштовує. Вона не мотивує дітей, вона не дає їм того рівня знань, який потребує сьогоднішній ринок праці. І власне не задовольняє потреби саморозвитку. У нашого сина «в багажі» три школи, але жодна з них нашу родину не влаштувала.

А якщо конкретніше: яка у вас як у батька основна претензія до сучасної середньої школи?

С.: Насамперед формальний підхід. Всі говорять про те, ЯК вчити, але мало хто замислюється над тим, ЧОМУ вчити. Це питання номер один. Сьогодні людство живе в межах реальності, яка займає всього 5% обсягу Всесвіту, тобто ми живемо в ілюзорній реальності. І, напевно, треба щось змінювати, якщо це неможливо зробити одразу, то принаймні усвідомлювати це. Та формальна ньютонівсько-декартівська модель світу XVIII сторіччя, завдяки якій ми сприймаємо світ сьогодні, вже затісна. Сучасний погляд має враховувати квантову модель світу. Виходячи з цього ми у своїй школі впровадили інтегроване викладання деяких дисциплін. Наприклад, предмет science – це поєднання фізики, хімії та біології, що дає, на наш погляд, розуміння єдності матеріального світу. Також багато тем з курсу історії викладається разом з логікою, географією та літературою.Час і простір надає ту систему координат, в якій дійсно можна зрозуміти реальну суть подій і їх значення для людства. Наприклад, дитина починає усвідомлювати, що приблизно в одному часовому інтервалі з Наполеоном знаходилися Ґете, Пушкін, Ампер, Беллінсгаузен та Лазарєв, які, перебуваючи далеко в просторі один від одного, стали творцями єдиної культури початку ХІХ сторіччя.

Але ж у наших школах завжди проводяться якісь реформи. Як же розуміти ситуацію, коли зміни є, а результату немає?

С.: Відповідальність батьків на сьогодні – це питання номер один. Тому що саме батьки формують замовлення до школи, саме вони мають розуміти виклики суспільства, усвідомлювати, що буде завтра. Але батьками ніхто не вчить бути, ми самі це пережили й досі я не впевнений, що ми хороші батьки. Але ми прагнемо такими бути. Тільки особисті досягнення дітей можуть вважатись універсальним критерієм ефективної СПІВПРАЦІ батьків і школи.

Олександра: Дійсно, коли ти чимось незадоволений, ти або шукаєш винних, або варіанти виходу з цієї ситуації. На сьогодні є дуже багато форматів, той самий хоум-скулінг, який дає можливість об’єднатися матусям і самостійно займатися зі своїми дітьми. Питання тільки, чи знають вони, як і що робити, але кожен буде зі своїм досвідом.

І що мають у цій ситуації робити батьки?

О.: Якщо щось не влаштовує – роби своє. Це абсолютно нормально, ти або витрачаєш на освіту дитини власний час, або свої гроші. Найважча позиція, коли людям усі винні: давайте всіх покритикуємо, це ж простіше. Тому можна порадити батькам самоосвічуватися. Набута освіта вона не назавжди – ти вчишся щодня, разом зі своїми дітьми набуваєш нового досвіду, нових компетенцій, тоді навіть легше бути батьками.

С.: Зараз дуже поширений варіант, коли дитина імітує навчання, тобто просто «ходить до школи», оскільки впевнена – проходити зовнішнє незалежне оцінювання їй не доведеться. Її відразу відправлять кудись за кордон, де відсутність ЗНО не має особливого значення, де дитина навіть з низьким рівнем освіти якимось чином буде зарахована до навчального закладу. Врешті-решт, така дитина може отримати документ про освіту, але чи достатній буде рівень її знань для працевлаштування за кордоном, адже конкуренція там набагато вища, і чи достатньо цієї освіти для працевлаштування в Україні в разі повернення? В цьому відношенні визначальним є факт – дитину вчать чи дитина вчиться сама. Але тут треба знову повернутися до родини, оскільки бажання вчитися, цінність навчання та мотивація до нього беруть свої витоки саме в родинному колі.

О.: Повертаючись до ЗНО. Не варто його боятися. Підготуватися до ЗНО у форматі 11-го класу абсолютно реально. Якщо ти не прогуляв попередні 10 років, а вчився, знання треба тільки систематизувати, або якщо потрібно, то щось додати, і ти підготуєшся за цей одинадцятий рік. Але треба, як то кажуть, орати.

С.: ЗНО, як і всі тести, формальне, воно ані глибини, ані широти знань не відображає, але зрештою це все ж таки той щабель, через який себе треба перетягнути, подивитися, на що ти здатен. Це насамперед самооцінка, для дітей це дуже важливо.

А чому ви не обрали хоум-скулінг як альтернативу для своїх дітей, а відкрили власну школу?

С.: Нас просто змусили (посміхається). Ми починали з кінно-спортивної школи. Були діти, які займалися в цій школі і просто не хотіли виходити з її території, їм подобалось. Ось якось вони і сказали, що не будуть звідси виходити, хочуть вчитися саме тут! Розпочиналося все з трьох учнів.

Це враховуючи ваших власних двох дітей?

О.: Ні, серед трьох перших була тільки наша молодша донька Ксенія, Нікіта долучився до нас за півроку. Спочатку він сказав – спробуйте, будь ласка, мені цікаво, але наразі я тільки змінив чергову школу, хочу все взяти від неї. І таки долучився.

У вашій школі діти витрачають більше часу на навчання? Адже у вас більше дисциплін…

О.: Питання про те, як вірно зауважив Сергій, ЩО викладати. Ми маємо можливість програму Міністерства освіти і науки (далі – МОН) трошки стиснути в таких моментах, на яких не вважаємо за потрібне зосереджуватися. МОНівська програма розписана по годинах, їх треба відпрацювати. Але наш заочний формат навчання в загальноосвітніх навчальних закладах (далі – ЗНЗ) – в нашому випадку це школа № 328 як середня та старша школи і школа «Афіни» як молодша школа – дуже зручний. Наші діти проходять внутрішню атестацію, з ними проговорюються критерії оцінювання таким чином, щоб їм було зрозуміло, чому саме так, а не інакше. А потім вони проходять зовнішнє оцінювання: раз на півроку – в молодшій школі, щомісячні контрольні роботи – для середньої і старшої шкіл. Але головне, що ці контрольні роботи діти мають можливість рухати в часі, тобто самостійно обрати, коли вони хочуть опанувати той чи інший напрям…

С.: Тобто ми говоримо про індивідуальний підхід, і це дає зовсім інший результат!

Індивідуальний підхід – це «фішка» вашої школи?

О.: Індивідуальне навчання в змішаних вікових групах – це фактично структура, яка тут існує.

Тобто 10-річні та, наприклад, 15-річні діти навчаються разом?

О.: Так, вони і спілкуються, і навчаються. Справа в тому, що процес навчання не складається тільки з викладацької роботи. Існують різні формати навчання. Наприклад, є формат навчання «1.0» – це коли один вчитель навчає багатьох учнів, це формат лекцій, найпоширеніший. Формат, який застосовується у нас – це формат «2.0», тобто коли викладає не тільки вчитель, який виступає модератором у навчальному процесі. У цьому процесі задіяні самі учні, тобто кожен учень може бути вчителем для когось, якщо він у чомусь розібрався краще. В такій моделі якість освіти значно вища.

Що таке «якість освіти»? Як її виміряти?

О.: Уявіть собі: дитина закінчує школу, вона має вийти звідти не просто з якимось набором знань, адже якщо їх не використовувати, вони просто пліснявою покриються! Дитина має вийти з готовими інструментами про те, як застосовувати ці знання, як здобувати знання, як ставати джерелом знань для когось ще. От з яким спектром навичок треба виходити зі школи. І це вже буде критерій якості освіти і можливостей дитини…

С.: Сьогодні перелік професій змінюється кожні два роки, через два роки вони будуть змінюватися кожні 1,5 роки. Тобто професія – це вже не самоціль, межі професій поступово зникають, їх витісняє сукупність навичок, які дозволяють тобі дуже швидко інтегруватися в будь-яку соціальну дію, подію, процес. От і все. Власне з цього треба починати, а сума знань до яких ти можеш долучитися, сьогодні вже не має меж. Тому тобі треба мати основні принципи і методи, цьому має бути присвячена система освіти.

А традиційна школа зовсім себе дискредитувала щодо якості освіти?

О.: Я не кажу, що якість освіти відсутня у всіх, вона може бути присутня в окремих особистостей. Але якщо ми говоримо про школу як інституцію, то скажу, що школа все ж таки не дуже надає ту саму якість. Якби давала, не виникали б демократичні школи, а тим паче альтернативні, не виникав би хоум-скулінг.

Давайте трошки пройдемось по поняттях. Що таке хоум-скулінг зрозуміло, а що відрізняє демократичні та альтернативні школи?

О.: Взірець демократичної школи – Самергіл (приватна школа у Великобританії, відкрита у 1921 році Олександром Сазерлендом Нілом, головною ідеєю якої є те, що саме школа має підлаштовуватися під дитину, а не навпаки. – FO). Це школа, якій у 2021 році виповниться 100 років. Одне з її базових правил таке: ти будеш вчитися тільки тоді, коли ти забажаєш вчитися, а до того моменту тебе ніхто не примусить. Це найголовніше, чим вона відрізняється, і це взяли за основу дуже багато шкіл, які себе вважають демократичними. Ми не можемо сказати, що ми однозначно відносимо себе до демократичних шкіл.

С.: Треба пояснити, що демократичність у нас найбільше проявляється в організації навчального процесу та можливостях дитини обирати глибину і поверхневість кожного предмету.

О.: Альтернативна школа – це заклад, який не отримує ліцензію і не бере на себе освіту в чистому вигляді, а впроваджує освітній менеджмент, організовує сам освітній процес і співпрацює з традиційною школою з погляду зовнішнього оцінювання. Тобто тут чітко розділені повноваження, хто що робить і хто за що відповідає. Але найголовніше, що може відрізняти альтернативні школи і чому вони виникають – дитина в них стає суб’єктом освітнього процесу. В першу чергу дитина стає замовником освіти, не тільки її батьки.

Вибачте, але я навіть не можу собі уявити 100% демократичну школу…

О.: Якщо людина щось робить із примусом, це вже не можна віднести до чистої демократії. По якому шляху пішли ми? У нас за основу покладено три кити. Перший – свобода дорівнює відповідальності. Усвідомлення цього має допомогти досягти того, що при демократизації освітнього процесу не буде втрачено основну мету освіти. Тобто ми не будемо гойдатися на гойдалці до 9-го класу, а потім... Ви посміхаєтесь, але насправді такі ситуації бували в Самергілі!

Другий кит – це співпраця, тому що конкуренція в суспільстві існує будь-де, а ось питання співпраці, вміння будувати, налагоджувати стосунки і робити якісь спільні речі, тобто командна робота, не дуже часто зустрічається. Тимбілдинг у нас відбувається в самому навчальному процесі.

Третій кит – самостійність, тобто те, завдяки чому ми можемо в освітньому процесі не втрачати нічого, при цьому ми коригуємо кількість матеріалу, а дитина самостійно готується до перевернутого уроку. Перевернутий урок – це коли дитина має ознайомитися ще ДО уроку з матеріалом, який потім буде опрацьовуватися з учителем. Тобто іде накопичення певної інформації, її аналіз, і далі дитина вже готова обговорювати тему дуже предметно. Тоді на уроці вона говорить: «Оце зрозуміло, оце неясно, а тут мені не зовсім зрозуміло, як правильно». І вчитель пояснює. У такому форматі запам’ятовування матеріалу, якщо говорити про когнітивні можливості, відбувається зовсім в іншій якості.

Чи всі уроки проходять у вас в такому форматі?

О.: Ні, не всі. Але кількість їх значна. Також у нас немає домашніх завдань, діти їдуть додому відпочивати, спілкуватися з батьками і взагалі радіти життю, але в школі вони мають працювати.

А мені цікаво, де ви знаходите педагогів для такого альтернативного формату викладання?

О.: Це дуже-дуже просто. Фактично це родинна школа. Зрозуміло, Сергій перебрав на себе більшу частину гуманітарного блоку. Мій тато, який за освітою інженер-електрик, зараз теж викладає математику. Його сестра – дуже досвідчений викладач з математики, живе в Миколаєві, але вона на відстані нам допомагає – проводить уроки по скайпу з найстаршими школярами. Одна з наших далеких родичок, яка фактично виховувала наших дітей, коли ще в нас не було школи – вчитель, була завучем, потім директором однієї експериментальної школи Києва, зараз вона на пенсії, але також задіяна у нашому процесі. В нас просто рідня-рідня, куди не повернешся.

Ну, а далі пішли цікаві особистості, з якими нас звела доля, та батьки дітей, які в нас навчаються та які долучені до процесу.

А скільки зараз у вас учнів?

О.: Розпочинали з трьох, наступна цифра була 7, потім цифра 15, яка залишалася такою досить довго, потім стала 16 – з нею закінчували цей рік. На наступний рік набрали вже 22 учня, загалом плануємо 30-35 на цей рік, а далі сподіваємось на 60-70. Це максимум, при якому ми розуміємо, що якість освіти буде на тому самому рівні, як зараз – високому.

Як виглядає звичайний день учня у вашій школі?

С.: Зарядка о 7:45, сніданок – о 9-й ранку. У нас п’ятиразове харчування, складається враження, що вони постійно щось їдять, але учні мають і доволі фізичного навантаження.

О.: Учні виходять зі школи після вечері о 19:45, тобто 12 годин діти проводять у школі, але це не означає, що всі 12 годин вони навчаються без перерви. Відбувається постійна зміна навантаження: самостійна робота чергується з роботою спільною, з перевернутим уроком, лекціями, колоквіумами, тьюторськими зустрічами.

С.: Рефлексії, фільми, пізнавалки – все є.

О.: 12 годин дитина зайнята, але зайнята збалансовано. В нас немає означених перерв. О 9:15 після сніданку починається перший урок, о 10:15 – наступний, 11:15, 12:15 – подальші уроки, о 13:15 – обід, 14:00, 15:00 – уроки, о 16:00 – підвечірок, 17:15, 18:15 – уроки, о 19:15 – вечеря, о 21:00 – сон. Що відбувається під час уроку? Одна дитина витрачає на урок 55 хвилин з криком, що мені треба ще, я хочу це зробити. При цьому вона сидить чи лежить – неважливо, яким чином робить, але навчається, і каже – мені так зручно. Інша дитина за півгодини уроку каже: «Я вже втомилася, піду погуляю трошки, вибачте, будь ласка». І пішла тут між соснами, думає, надягнувши навушники і щось слухаючи. Може книгу послухати, музику, переключитися. Одна дитина іншу не чекає в цьому процесі, кожен у власному освітньому темпі.

А чи не буде той учень гуляти поміж сосен увесь час?

О.: Ви знаєте, такого немає. Дитина пішла не тому, що ігнорує урок, не хоче, а тому що не відчуває себе ресурсною на даний момент, вона має переключитися.До речі, аналізувати свій фізичний та психоемоційний стан ми також навчаємо.

С.: У нас ще є психолог для таких моментів.

Як ви підбираєте учнів у свою школу? Чи можете відмовити комусь?

О.: І віднас теж можуть відмовитися! Ми хочемо навчати «своїх» дітей, в яких є розуміння того, для чого ми тут зібрались. У дитини має бути мотивація з самого початку, яка бере витоки з родини. Ми як школа оголошуємо свої цінності. І якщо дитина не прийме загальні правила життя тут, вона буде просто псувати життя собі та іншим, адже вони всі впливають один на одного. Тобто відбір, про який ми говоримо – по-перше, він дійсно важливий для школярів, починаючи десь з 6-7-го класів. З 7-го класу ми говоримо однозначно – будь ласка, визначаємо два випробувальні тижні: ідля вас, і для нас. Ми маємо зрозуміти, чи ми підходимо один одному.

С.: Це випробування не стільки дитини, скільки батьків – чи готові вони до співпраці.

О.: Співпраця з батьками насамперед означає, що у вихідні, коли дитина повністю «належить» батькам, вони спілкуються, і це має стати зворотним зв`язком, для нас це дуже важливо. Тобто не той формат, коли всі в родині сидять кожен у своєму телефоні і один на одного не дивиться – це точно не наші люди.

С.: До речі, телефони як гаджети наші учні не використовують.

О.: Точніше, в нас вони не використовуються в процесі навчання, це шкідливо, ми до цього дуже серйозно ставимось. Є спеціальна скринька для телефонів, вони туди складаються. Але якщо протягом дня дитині треба зателефонувати – без проблем.

А в чому саме полягає випробування для батьків?

О.: У них має бути бажання розвивати свою дитину власним прикладом. Як можна віддати дитину в школу і сказати: «У мене дитина не читає»? Наше перше запитання: «А ви, батьки, читаєте?» Основне – те, що береться в родині: мотивація, яка має бути чітко побудована на прикладах.

Добре, а як відбувається занурення нового учня у колектив школи?

О.: Перше, що складається – це карта розвитку дитини, це найголовніше. Дитина визначає власні інтереси, потреби, з якими хотіла б працювати. Залежно від того, в якому дитина віці: зовсім маленькі складають карту з батьками, з 4-го класу у нас діти налаштовані робити це самостійно.Далі відбувається обов’язковий підбір дитині тьютора. Дитина має можливість вибору, так само як і тьютор має можливість вибору. Дитина каже – мені краще, наприклад, з О.О., потім О.К., а потім – з К.А. Тьютори збираються окремо і кожен каже – я можу допомогти цій дитині в тому і в тому. Але важливо ще й навантаження на одного тьютора – до п’яти тьюторантів (сертифікованих тьюторів у нас вісім).А далі дитина і тьютор укладають письмовий контракт, в якому відображається, що дитина хоче допомогу в тому і тому, вона готова працювати над завданнями, готова витрачати на це свій час. Це її перший серйозний контракт.

Які предмети у вашій школі найголовніші?

С.: Найголовніше – це логіка, причому логіка аристотелева – формальна, тобто класична. Щоб все-таки діти могли перейти в подальшому до логіки парадоксів, це їх у майбутньому обов’язко спіткає.

Логіка навіть у початковій школі?

О.: Просто кожному свій рівень, от і все.

С.: І ми дивимось, як іде навчання, бо зрештою це дуже індивідуалізовано.Наша програма SchoolinG дає багато можливостей: опанувати досить обсяговий культурологічний блок (надзвичайно великий і потрібний, бо через мультикультурність світу наразі не перескочиш); блок організаційних дисциплін – тайм-менеджмент, ділова англійська, етикет;курси безпеки психологічної, фізичної і соціальної, безпеки у місті, безпеки за містом; долучитись до філософії (обов’язковий предмет для старших учнів); science, про який уже сьогодні говорили.

А чи можете ви намалювати такий собі портрет батьків, дітям яких підходить ваша школа?

О.: Я вас не здивую, якщо скажу, що це переважно представники середнього класу. Ми – колеги, ми маємо бути партнерами в дуже непростій справі. Причому нам дуже важливо визначитися з самого початку, які очікування у батьків від школи, що для них є найважливішим. Для нас якість навчання – не оцінка, ми не забезпечуємо оцінками, для нас оцінка взагалі нецікава, якщо чесно. Нам цікаво, щоб люди, які сюди приходять, чітко могли сформулювати свій запит на те, що вони б хотіли побачити в своїй дитині, аби вони дійсно поділяли цінності нашої школи, були готові ділитися важливою для нас інформацією про свою дитину та готові дослухатися до порад і рекомендацій. За правилами етикету ми не обговорюємо релігійні та політичні орієнтири родин. Нас цікавить ваша дитина, ваше ставлення до вашої дитини, ваше бачення вашої дитини завтра, розуміння того, що вона не порівнюється з іншими.

Якщо немає оцінок, які зазвичай для батьків є індикатором успіхів дитини в школі, то як забезпечується зворотний зв’язок з батьками під час навчання?

О.: Оцінки є, просто вони для нас є непрямою характеристикою навчання. У нас немає батьківських зборів; спілкування особисте, індивідуальне. Є загальні події, в яких батьки беруть участь, тому що їхні діти щось спільно роблять, але це не збори. Це точно не про штори і ремонти (посміхається).

Є онлайн- та офлайн-формат спілкування. Ми збираємо інформацію від кожного вчителя про кожну дитину з погляду її особистого розвитку в напрямах, якими цей вчитель керує, в Google-формі, доступ до якої надається батькам. Вони з нею ознайомлюються, роблять свої висновки, готують запитання нам у разі потреби.

Обов’язковими є три зустрічі протягом навчального року: початкова, взимку і наприкінці травня.Якщо є якісь поточні потреби, зрозуміло, ми відкриті для спілкування.

У вашій школі серйозно ставляться до навчання їзди верхи. А чи є результати учнів в цьому напрямі, якими можна похвалитися?

О.:Наші діти виступають і перемагають на змаганнях різного рівня, хоча спорт великих досягнень – це не є наша мета, цим можуть займатись одиниці, і це дійсно треба лише одиницям. Якщо батьки дуже-дуже хочуть, щоб їхні діти кудись їхали перемагати, вони мають на якійсь момент прийти до усвідомлення, що ті, хто заробляють на спорті – це лише 0,5% від тих, хто ним займається. Але якщо дитина хоче змагатися, ми це підтримуємо. Ми наголошуємо на тому, що це має бути вибір дитини.

С.: Навіть зарахування до школи відбувається тільки після того, як дитина дає добро. Тобто це вибір дитини. Дитина нам каже – так, я прийняла рішення вчитись у вашій школі! Все, велкам.

Які ще спортивні навантаження є у вашій школі?

О.: У нас 4 рази на тиждень ранкова зарядка – це повноцінне тренування з елементами кардіо навантаження, з енергетичними вправами Цигун з великою кількістю силових та координаційних вправ. Йога двічі на тиждень, двічі на тиждень – їзда верхи. Це обов’язковий мінімум. Для тих, хто хоче більшого, є ще фітнес-тренер.

Люди знаючі кажуть, що утримання однієї тільки стайні може підірвати увесь бізнес…

С.: Якби тільки стайні! (посміхається)

О.: Все дуже дорого, це зрозуміло. Але ми постійно щось дороблюємо, добудовуємо. Можливість така існує, тому що в нас є інший бізнес. Ми дуже давно стали девелоперами у цьому регіоні Київської області, ми його розвиваємо і школа– це частина розвитку району в цілому. Ми живемо тут поруч, менш ніж за півтора кілометри. Це для нас дуже цінно. Школа поки що дотується нами, але маємо надію, що все ж таки цього року вона вийде на самоокупність.

Тоді давайте озвучимо питання вартості навчання у вашій школі.

О.: Вартість навчання у нас становить еквівалент $700 на місяць. Навчання триває 9 місяців на рік. Ця сума включає проживання із харчуванням, повністю всі освітні процеси, два тренування верхової їзди на тиждень, відвідування в Києві театрів, музеїв, участь у різноманітних квестах. Це пакетний формат.

Якщо дитина не проживає в школі, наприклад, живе поряд, то вартість становить еквівалент $600. Є ще скорочена програма, яку дехто з батьків дуже просить, наприклад, якщо дитина музикою займається і їй треба витрачати дуже багато часу поза школою. Це також можливо. В такому форматі це еквівалент $500, але тривалістю до 16:15 і без їзди верхи.

Іноземні мови представлені тільки англійською?

О.: З іноземних тільки англійська, але її реально багато, ми намагаємось дійти до рівня, коли наші діти зможуть повноцінно навчатися в деяких напрямах англійською. Щоб було зрозуміло, англійська, як і будь яка інша мова – це інструмент, а не самоціль.

З якого віку діти можуть навчатись у вас?

О.: Теоретично з нульового класу, з 5 років.На сьогодні навчаються з першого по одинадцятий класи.

А серед навчального року можна до вас приєднатися?

О.: Можна. ЗНЗ зараховує до себе учнів включно по лютий, тобто і до нас можна перейти включно по лютий. Питання в тому, що треба оцінювати, яку кількість програми треба опанувати. Якщо, припустимо, дитина приходить у жовтні, але до цього не навчалась, не тестувалась і нам треба всю програму з нею пройти, тоді необхідно буде сплатити вартість навчання з вересня.

Ваша школа має заміський формат. А більшість родин учнів де проживає – у Києві чи поблизу?

О.:Якщо раніше діти були переважно з Києва, то зараз приблизно 50/50.

Поговоримо про плани школи на найближчі роки?

С.:Процес будівництва для нас цікавий та органічний і передусім надзвичайно творчий. Кожного 1 вересня у нас обов’язково є зміни. В цьому році це спортзал. На перспективу плануємо зробити лабораторію для продовження спільних проектів з КМАН (Київська мала академія наук), творчу майстерню, побудувати ще один критий манеж поруч та коворгінг для організації стартапів наших випускників. Що з цього буде реалізовано швидко, покаже час.

Я не можу не запитати про те, чому ви присвячуєте весь свій час цій справі? Адже вашу школу важко назвати бізнес-проектом?

С.:Ми хочемо жити у вільній самодостатній країні – Україні. Цілком можливо, що діти, які виховуються та навчаються на засадах самостійності, співпраці та свободи, зможуть зробити те, чого не змогли зробити ми.

Тобто це така ваша життєва місія?

С.: Скоріше мета.