СЕМЬЯ. ДЕНЬГИ. БУДУЩЕЕ.
вт
  • 24
  • ср
  • 25
  • чт
  • 26
  • пт
  • 27
  • сб
  • 28
  • вс
  • 29
  • пн
  • 30
  • вт
  • 31
  • ср
  • 1
  • чт
  • 2
  • пт
  • 3
  • сб
  • 4
  • вс
  • 5
  • пн
  • 6
  • вт
  • 7
  • ср
  • 8
  • чт
  • 9
  • пт
  • 10
  • сб
  • 11
  • вс
  • 12
  • пн
  • 13
  • вт
  • 14
  • ср
  • 15
  • чт
  • 16
  • пт
  • 17
  • сб
  • 18
  • вс
  • 19
  • пн
  • 20
  • вт
  • 21
  • ср
  • 22
  • чт
  • 23
  • пт
  • 24
  • Головне – не як, а чому навчати

    Головне – не як, а чому навчати
    Getty Images/Global Images Ukraine
    19 ноября 2019 11:20
    578
    Партнер проекта: SchoolinG (School in Gorbovichi)

    Що робити із середньою школою – своїми роздумами ділиться фундатор альтернативної школи SchoolinG Сергій Панченко.

    Поява в Україні великої кількості людей, на чиїх візитівках красується розпливчаста характеристика «експерт з питань освіти» якнайкраще свідчить про реальні проблеми в цій галузі. Дійсно, їх гострота і терміновість дозволили проблемам освіти посісти своє почесне місце серед найболючіших проблем нашого суспільства.

    Криза вітчизняної освіти

    Доводиться констатувати, що всі процеси у вітчизняній освіті набули кризового характеру. Більше того, вони набули особливого вигляду в контексті світових проблем, а сама криза вийшла за межі сфери освіти і стала частиною загальносистемної суспільної кризи. І педагогіка вже не в змозі охопити сьогодні весь комплекс проблем та протиріч освітнього простору і потребує допомоги соціології, біології, нейронаук, філософії.

    Для того, аби розібратися, що далі робити з освітою, треба з’ясувати, в чому суть цієї кризи, спробувати встановити, чи змінилися цілі, завдання та зміст самої освіти. Для цього треба визначити:

    • по-перше, місце і роль освіти в житті сучасної людини;
    • по-друге, місце і роль освіти в житті сучасного суспільства.

    Стосовно людини основними функціями освіти залишаються соціалізація та роль соціального ліфту. Суспільство, у свою чергу, повинно бути більше зацікавлене у реалізації широкого спектру соціальних функцій особистості, які в цілому могли б забезпечити її стабільність та розвиток, тобто у цілісній реалізації ланцюжка:

           грамотність –> освіченість –> професійна компетентність –> культура –> ментальність.

    Зрозуміло, що це стосується суспільств, які перебувають на доволі високому рівні цивілізаційного розвитку. Зрозуміло і те, що для організації ефективної освіти необхідно розуміння двох її основних складових. Перше – це бачення орієнтиру у виховній роботі, тобто певного ідеального образу, для досягнення якого використовується весь потенціал системи освіти. Друге – знання та ефективне використання методів досягнення поставлених завдань. Тобто система повинна знати, кого і як вона виховуватиме залежно від потреб суспільства.

    Система освіти в Україні склалася давно, напевно, дуже давно, і як будь-яка система вона намагається зберегти свою цілісність, спираючись на певні принципи, але треба враховувати, що ці принципи були закладені ще в епоху Просвітництва. До речі, ці принципи та критерії Просвітництва лежать у підґрунті всієї державної європейської та американської систем освіти. Незважаючи на те, що сучасне суспільство у третьому тисячолітті ще далі відходить від них, вони залишаються наріжним каменем державних систем освіти країн Заходу, західної цивілізаційної моделі.

    Треба враховувати (і соціологія це підтверджує), що новий щабель цивілізації, на якому ми перебуваємо зараз, являє собою результат повільної суспільної еволюції, в ході якої технологічний і господарський прогрес втілюється не стільки в нарощуванні обсягу матеріального достатку, скільки у новому ставленні людини до себе та свого місця в навколишньому світі.

    Для України – офіційно однієї з найбідніших країн Європи – це окреслено не так яскраво, але достатньою мірою. Цей перехід, до речі, дуже нерівномірний і стає основним чинником кризи освіти. Вихід з неї передбачає нову класифікацію та відбір предметного змісту знань, насамперед у середній школі, які забезпечать інформаційний арсенал особистості, що розвивається, та ціннісно-змістовне обґрунтування її діяльності.

    Особливості моделі нової освіти

    Сучасна модель ефективної середньої освіти повинна базуватися на двох основних принципах:

    1. Вміння швидко орієнтуватися в нестримно зростаючому потоці інформації, знаходячи потрібне.

    2. Вміння застосовувати здобуту інформацію.

    Виходячи з цього, стає зрозумілим, чому сьогодні метою освітньої діяльності повинна стати не традиційна тріада «знання, вміння, навички», а культурні потреби і творчі здібності всіх залучених до простору освітньої діяльності.

    Цілком слушно Жак Делор у доповіді «Освіта: прихований скарб», підготовленої для Міжнародної комісії з освіти у XXI сторіччі, сформулював чотири основних положення, на яких повинна базуватися модерна освіта: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити.

    Отже, можна спробувати визначити основні особливості моделі нової освіти, серед яких треба особливо виокремити:

    • універсальність (універсальність освіченої особистості передбачає побудову освітнього процесу на гранично загальних поняттях, що пов’язують в єдиний проблемний вузол багато сфер буття), яка слугує основою розвитку адаптивності як важливої соціальної риси особистості;
    • цілісність, яка може розглядатись як єдність трьох складових: 1) змісту освіти; 2) методів реалізації освіти; 3) єдності світу та учня, коли їх неможливо розділити на об’єкт і суб’єкт пізнання;
    • фундаментальність, що розуміється як концептуальне вивчення законів світу, спрямованість на універсальні та узагальнюючі знання, суттєві та стійкі міжпредметні зв’язки, інтеграцію навчальних курсів та їх узгодженість зі створенням єдиних культурно-науково-освітніх полів;
    • компетентність. За своєю суттю компетентність і професіоналізм слугують альтернативою вузькій спеціалізації, оскільки містять обов’язкову якість – моральну позицію до предмету вивчення.

    Догматизм середньої школи та його наслідки для суспільства

    Яким чином це все співвідноситься із реальною системою освіти в Україні та із системами державної освіти у більшості країн Європи та Америки?

    Наявна система освіти складається з трьох основних ланок: початкової освіти, середньої та вищої. Перед кожною з них стоять свої специфічні завдання. Початкова освіта навчає, але не дає інформацію. Вища не обмежується знаннями та інформацією, але тут знання вже розглядаються як з боку їх виникнення, так і з боку застосування або не застосування. Тобто в ідеалі повноцінне знання має три складові: 1) походження знання; 2) формулювання знання; 3) сфера використання.

    Специфіка же середньої школи, яка за останні 150 років стала центральною ланкою системи освіти, полягає в тому, що вона дає початкові базові знання, але завжди з одного погляду як єдиної та остаточної, що пізніше починає складати основу її конфлікту із вищою школою. Через це середня школа стає найбільш догматичною складовою системи, що додатково підкреслюється жорсткою примусовою регламентацією процесу навчання, починаючи від його обов’язковості аж до регламентації часу уроків та перерв.

    Обов’язковість виконання програми та система тотального контролю залишають вчителю тільки невеликий маневр, і тільки при виборі методів та засобів навчання. Парадоксально, але на всіх педагогічних конференціях обговорюються виключно методи педагогічного впливу, хоча сама програма навчання потребує оперативного коригування згідно з темпами цивілізаційного розвитку.

    Зрозуміло, що треба враховувати особливості пізнавальних процесів у підлітковому віці. Підліток, розбещений безальтернативною інформацією з гаджетів (“подякуємо” Google і Wikipedia), в разі отримання від вчителя інформації з різних поглядів ймовірно дійде висновку не на користь компетентності вчителя.

    Безальтернативна інформація, що береться учнем за основу, змушує його до використання максиму комбінаторних варіантів побудови системи власного знання. До того ж, ця ситуація позбавлена будь-якої критичності в її оцінюванні самим учнем, що автоматично призводить до догматизації як процесу, так і результату.

    Середня освіта стає реально проблемною ланкою. Коли в Стародавньому Римі виникли середня і вища освіта, одночасно виникло і прислів’я «Бійся людину, яка прочитала одну книгу – вона все знає».

    Зрозуміло, що сучасна середня освіта недосконала, навіть глибше ніж початкова, але люди саме із середньою освітою більше затребувані сучасною цивілізацією, власне, як догматичні, педантичні виконавці. Про це свідчать і дані вивчення кон’юнктури ринку праці. За даними Міністерства праці і соціальної політики України (ІІІ квартал 2019 року), найбільш популярними професіями в Україні є:

    • продавець-консультант;
    • робітник на виробництві;
    • бухгалтер;
    • кухар;
    • водій;
    • продавець по телефону;
    • офіціант;
    • вантажник.

    Галуззю, що найбільш активно розвивається в Україні і має вирішальний вплив на ринок праці, є будівництво.

    Тобто освіта втрачає функцію соціального ліфту, а вища освіта стає не стільки засобом набуття спеціальності або професії (чи багато зараз людей працює за фахом?), скільки засобом позбутися недосконалості середньої школи або з метою імітації діяльності (звідси масові пошуки отримання дипломів про вищу освіту комерційним шляхом).

    Знизити гостроту проблемності середньої освіти намагалися ще за часів Рене Декарта та Іммануїла Канта шляхом її ігнорування. Власне тоді і було запропоновано, що при добре організованій початковій освіті середня може бути отримана самостійно до 15 років, а потім продовжена на професійному рівні.

    Аристократизація освіти як можливий вихід із кризи

    Сьогодні розширення складу предметів у початковій школі за рахунок введення як обов’язкових: музичної культури, різноманітних фізичних активностей, етикету, ремесел, основ економіки та ведення господарства, суміжних мистецтв, знайомства з декількома іноземними мовами, зможе підготувати дітей до викладання, побудованого за логікою та об’єднаного навколо неї вже в середній школі.

    До речі, саме так виглядала програма початкової школи для молодих аристократів і власне в такому випадку викладання в середній школі проблем, а не тем, може стати реальним, а інтеграція предметів – органічною, що в результаті створить цілісну картину світу для учня.

    Подібний, по суті науковий, підхід до організації освітнього процесу потребує певних орієнтирів, які можуть бути сформульовані шляхом введення в програму курсу філософії, що допоможе сформулювати систему життєвих координат учня та разом з педагогікою, соціологією, нейронауками дозволить, як писав Герберт Спенсер, «звіряти зміст науки не з кон’юнктурою і догмами, а з універсумом, що вічно розвивається», дасть змогу сформувати механізми соціокультурного наслідування та самодисципліни. Саме тоді середня школа зможе реалізувати передбачення видатного вченого і письменника Івана Єфремова:

    «Перед людиною нового суспільства постала неминуча необхідність дисципліни бажань, волі та думки. Це шлях виховання розуму та волі тепер такий самий обов’язковий для нас, як і виховання тіла. Вивчення законів природи та суспільства, його економіки замінило особисте бажання на усвідомлене знання. Ще тисячоліття тому древні елліни говорили: «метрон – арістон», тобто найвище – це міра. І ми продовжуємо говорити, що основа культури – це розуміння міри у всьому».

    Класична Європа ще з античності – це цивілізація, яка ґрунтується на якісній освіті. Демократизація суспільства в класичній Європі проходила в умовах аристократизації всієї системи освіти, в сфері змістовності навчального процесу, а не вдосконалення його форм – власне цим і визначилася культура Європи, до якої ми, нібито, тяжіємо або яку вважаємо за взірець, гідний наслідування. Це ставить нас перед вибором – піти в напрямку реальної демократизації суспільства та аристократизації освіти, оскільки це єдиний шлях формування справжньої еліти країни, або назавжди заплутатись у філософських беззмістовних реформах.