Не дозволяйте власній бібліотеці припадати пилом

Нотатки біля власної книжкової полиці – від Дмитра Гриджука, доктора економічних наук, експерта фінансового ринку.

Днями насолоджувався “Містикою лідерства” від Манфреда де Бріса. Як позиціонують її книжкові маркетологи — книгою №1 у сфері лідерства. Не можу сказати, що це щось наднове у сфері управлінських технологій — ефективний керівник завжди звертає неабияку увагу на емоційний стан не тільки колективу, а навіть самого процесу. Особливо, коли працюєш з людьми. При цьому тут потрібно досить тонко відчувати ту межу, за якою перебувають спроби догодити всім. Має бути баланс — відносин, емоцій, інтелекта. Головне — аби вони мали в основі професіоналізм!

На жаль, наразі ми дедалі частіше зустрічаємося з досить швидким “немає проблем”, “немає питань” від тих, хто вчора-позавчора прийшов зі студентських лав, хто, пропрацювавши досить недовго на гарно облаштованій батьками посаді, вже стає керівником важливого напряму у бізнесі, хто елементарні професійні навички сприймає за опанування професією. І ця тенденція підміни гарної академічної освіти, справжнього фахового вдосконалення ділетантизмом, навіть функціональною безграмотністю, на жаль, спостерігається не тільки у таких країнах, як наша, а навіть розвинутих. Розумію, що для декого це вигідно — такими людьми легше маніпулювати на свою користь. І не тільки в масштабах однієї компанії, фірми.

Якщо запитати керівника або власника будь-якого бізнесу, яку б команду він хотів мати, всі будуть одностайні щодо таких професійних і людських якостей, як уміння мислити і діяти самостійно, проявляти ініціативу, виважено ризикувати і нести відповідальність, бути вимогливим до якості власної роботи і роботи підлеглих та ін. І це дійсно ключові характеристики команди, яка прагне завоювати той чи інший сегмент ринку.

“Бумеранг” — таку назву має бестселер публіциста Майкла Льюїса, автора серії викривальних книг про Уолл-Стріт. Американець знову вразив мене своїм дослідженням механізму роботи світової фінансової системи, в якому він через власні спостереження, дорожні нотатки окреслює загальну картину людської жадібності до так званих легких грошей, дивується недбалій безтурботності населення та фінансовій нерозважливості багатьох урядів, які призвели світ до економічної кризи 2008 року. 

Неймовірні, іноді гостросюжетні історії банкірів, політиків, учених і пересічних мешканців Ісландії, Ірландії, Греції створили захоплюючий аналіз того, що відбувалося на європейських фінансових ринках наприкінці перших 10 років нашого століття, а особливу “родзинку” додало поєднання цих процесів з ментальністю кожного народу. 

Проте саме це знову і знову змусило мене повертатися думками до долі України, яка наразі відкрито і, впевнений, щиро проголошує бажання наблизитися до європейських цінностей і стандартів. І з таким самим бажанням вирушила на виборчі дільниці, аби знову надати країні шанс “вирулити” на зліткову смугу, враховуючи при цьому не тільки позитивні перебіги виходу з кризи Італії, Німеччини, Франції та інших країн, а й негативний досвід тих європейських держав, які з розвинутих практично перетворилися на країни третього світу. 

Сподіваюсь, наша генетична пам’ять і неминуща інноваційність, синергетично поєднані у стратегії випередження, що базується на реальних радикальних реформах суспільства, дадуть Україні змогу і перемогти у війні, що вже надто затяглася, і стати рівноправним членом Євросоюзу.

Такими є мої нотатки, зроблені у власній бібліотеці. І я хотів би доповнити їх кількома досить слушними цитатами з відомого “Фінансиста” Теодора Драйзера:

• Люди думають про нас те, в чому ми хочемо їх переконати;
• Найбезнадійніша справа на світі — намагатися точно визначити характер людини. Кожна особистість — це клубок протиріч, а тим більше особистість обдарована;
• Навіть найсильніші душі часом піддаються смутку. Бувають хвилини, коли і люди великого розуму вбачають життя у похмурих фарбах;
• Життя не можна увібгати у жодні рамки, і людям слід було б назавжди відмовитися від подібних спроб;
• Одна людина переростає іншу. Погляди людей змінюються — звідси зміни у взаєминах.

Згодні? Отож. Читаємо класику і не дозволяємо геніям минулого і сьогодення припадати пилом!