пт
  • 8
  • сб
  • 9
  • вс
  • 10
  • пн
  • 11
  • вт
  • 12
  • ср
  • 13
  • чт
  • 14
  • пт
  • 15
  • сб
  • 16
  • вс
  • 17
  • пн
  • 18
  • вт
  • 19
  • ср
  • 20
  • чт
  • 21
  • пт
  • 22
  • сб
  • 23
  • вс
  • 24
  • пн
  • 25
  • вт
  • 26
  • ср
  • 27
  • чт
  • 28
  • пт
  • 29
  • сб
  • 30
  • вс
  • 31
  • пн
  • 1
  • вт
  • 2
  • ср
  • 3
  • чт
  • 4
  • пт
  • 5
  • сб
  • 6
  • вс
  • 7
  • пн
  • 8
  • Золотий трикутник Індії

    Золотий трикутник Індії
    Getty Images/Global Images Ukraine
    12 июля 2019 13:26
    1161
    Багатогранна і парадоксальна, приваблива і небезпечна в окремих регіонах, сучасна і давня  країна мрій Індія.

    Обізнані люди знають, що північ Індії – це колиска багатьох давніх цивілізацій, яку часто називають Малим Тібетом. Південь країни відомий своїми неповторними узбережжями зі штабом у Гоа. Ще є ядерний полігон у штаті-пустелі, є також неосяжний Мумбай із Болівудом, є регіон, що прославив державу на весь світ програмним забезпеченням. Майже на рівній відстані між собою склався коштовний культурний трикутник Індії: столиця Нью-Делі – найбільш відвідуване туристами місто Джайпур – батьківщина Тадж-Махалу Агра. Кожне з цих міст може вважатися діамантом, стверджує наша журналістка Олена Примак і знайомить читачів Family Office з мрією багатьох.

    Столиця

    Як Нью-Делі з висотками, так і старий Делі з три- та чотириповерховими будинками потопають у садах і парках, де ростуть такі самі, як і в Україні, жоржини, гладіолуси, мальви. Намистом із прянозапашних чорнобривців нас радо вітали на індійській землі. Справжню конкуренцію квітам складають яскраві сарі і пенджабські костюми жіночої частини населення, які не повторюються ні кольором, ні малюнком. Ці вбрання настільки привабливі та комфортні, що їх залюбки купують навіть європейки. Не втрималася і я. Хоча мені й показали майстер-клас з одягання сарі (його носять лише заміжні жінки), та, певно, треба тут вирости, щоб уміти справлятися зі складками та шпильками індійського вбрання.

    У жінок Індії є кілька переваг перед чоловіками: на тисячу індійців припадає 914 панянок; вони завжди праві у сімейних конфліктах; при шаленій конкуренції під час вступу у виші дівчатам резервують 30% місць; третину парламенту країни складає слабка стать, і цю цифру хочуть збільшити до 50%. У країні дедалі частіше залучають жінок на роботу. Проте зустріти працюючих індійок мені пощастило лише в аеропорту.

    Ніяких священних корів на дорогах столиці я не побачила, та про транспортні корки годі й говорити. Слід лише зазначити, що у 1978 році країна ухвалила закон про перехід усього рухомого складу з бензина на газ. І хоч це боляче вдарило по власниках автопарків і заправок, проте врятувало мегаполіс від смогу. Сьогодні по Делі їздять автобуси жовтого, зеленого і помаранчового кольорів. Перші без кондиціонерів, другі мають їх, треті – приватні і різноманітно оснащені. У столиці – найкраща система громадського транспорту, гарні дороги, по яких бігають японські автомобілі місцевого складання.

    У Делі дуже розгалужене метро, деякі його гілки сягають понад 100 км і з’єднують столицю із віддаленими містечками. У першому вагоні їздять виключно жінки, в інших – упереміш. Квиток на метро коштує близько долара, тому дозволити собі цей вид транспорту можуть лише працюючі індійці, зате вони вчасно досягають пункту призначення. У метро чисто, на відміну від вулиць, де не встигають прибирати побутове сміття. На превелику радість, я випадково зустріла тут київських метробудівельників, які навчали місцевих спеціалістів рити тунелі.

    Визначною пам’яткою столиці вважають Кутб Мінар – височенний мінарет у 72 м заввишки, що поєднав елементи індуїзму та ісламу. Тонке різьблення орнаменту по всій споруді ХІV століття створює враження надзвичайної елегантності. Поруч з ним стоїть залізна колона не такого вже й високого «зросту». Але її унікальність у тому, що за 2000 років вона ніде не заїржавіла. Щодо неї розповідають легенду: коли встановлювали колону, вона хиталася, її хотіли витягти та укріпити, але не змогли. На мові хінді «хитання» звучить «делі» – це одна із кількох версій походження назви міста. З тих часів вкорінилося повір’я: якщо хтось переноситиме столицю в інше місце, сам згине. Так сталося, наприклад, з моголами, що зробили Агру столицею, та англійцями, які перенесли офіційний центр країни у Калькутту.

    Усім туристам Делі показують величні Ворота Індії, що стоять на одному кінці широкого і довгого проспекту. А навпроти них, на другому кінці – парламент і палац президентської резиденції, які перманентно чекають на зміни.

    Постійна надія

    У квітні 2019 року в Індії пройшли вибори до парламенту, які тривали до 19 травня. Вони проходять по черзі у кожному штаті країни і тривають півтора місяці, щоб уникнути фільсифікацій. Індія – це 1,220 млрд населення і сьоме місце за територією країна у світі . Індійців, справді, дуже багато. Тільки, за офіційними даними, у столиці проживає 13 млн осіб, але ніхто не підраховував кількість людей без документів та біженців, бо це й неможливо.

    Самі індійці говорять, що більше не можуть терпіти злидні і несправедливість і хочуть змін на краще. А якщо вибори не відбудуться чесно, в країні пройде свій Майдан, бо корупція і зубожіння їх «дістали». Дійсно, катострофічне розшарування на бідних і багатих, як ніде більше, впадає в око. Безліч індійців прагнуть отримати освіту і роботу, та це стає дедалі складніше. Наприклад, вступити до All Indian Medical Institute майже неможливо, конкуренція становить один до тисячі. Чисельні політичні партії намагаються скористатися ситуацією і кожна на свій розсуд задобрює виборців. Хтось змінами у податковій системі (зараз податки залежать від розміру заробітку), хтось безкоштовними ліками, а хтось допомогою безробітним.

    В Індії дуже розвинута кастова система, що у давні часи зародилася за видом діяльності. Брахмани присвячували себе служінню богам. Кшатри були воїнами, управлінцями, з їхнього середовища виходили королі. Вайші завжди вправно торгували. Шудри виконували різноманітну фізичну роботу. Це чотири основні групи, від яких відгалужується безліч інших. З часом люди перетворили цю систему на щаблі за походженням, склалося поняття недоторканості. Сьогодні за законами Індії кастовість ніби не впливає на кар’єру. Навпаки, навіть вигідно бути у найнижчій касті, аби тебе обрали в політики. Так, шудрам, наприклад, резервують місця у парламенті. Та це стосується хіба що мегаполісів, а у менших містах кастовість має дуже велике значення, особливо при одруженні.

    Перехід із однієї касти до іншої неможливий, як неможливо Арутюняну стати Стеценко. До речі, визначають касту за прізвищем, в якому уже закладено половину інформації про можливості його носія. В індійців, на відміну від слов’ян, імена – рідкісні, а прізвища – поширені.

    Штат королів

    Раджистан славиться тим, що його вихідці найчастіше посідали королівський трон. Столиця цього штату – Джайпур – першою у всесвітній історії була розпланована архітекторами за всіма законами фен-шую. Це було велике місто за товстими мурами, укріплене міцними брамами. Коли Індією правили англійці, хтось із них наказав пофарбувати центральну частину у рожевий колір. Укупі з основним будівельним матеріалом цього краю – рожевим піщаником – створився ефект казковості. Його підсилює й візитівка Джайпуру – рожевий Палац вітрів. Незвична назва з’явилася завдяки тисячі маленьким п’ятигранним віконцям на фасаді гаремної частини палацу, які добре продувалися, кондиціонуючи приміщення у спеку.

    Ще у Джайпурі є Палац на воді, побудований на штучно виритому озері. Він також виглядає фантастично, хоч зараз і виконує декоративну функцію, а колись був місцем відпочинку сім’ї магараджі. Джайпур знаходиться ближче до пустелі, тут спекотніше, ніж у Делі, листя на деревах вужче, по дорогах часто зустрічаються верблюди, а місцеві чоловіки зазвичай носять вуса та чалму. Даючи якусь обіцянку, вони виривають волосину із вуса, а ходити з непокритою головою вважається просто непристойним.

    Та все ж туристи з’їжджаються сюди заради форту Амбер, розташованому високо «під небом» – так перекладається назва фортеці. Обнесена зовні майже Великою китайською стіною для захисту, всередині цитадель видається витонченою резиденцією індійського правителя Ман Сингха І. Тут і розкішний палац із гаремом, і диван із мармуровими колонами для зустрічі правителя з міністрами та народом, і продумана система збору дефіцитної води, за допомогою якої поливали виноградники, що росли саме тут. У фортеці існують лабіринт, театр для маріонеток, майданчик для танців під місяцем та оригінальна зала для аудієнцій, оздоблена випуклими дзеркальцями, привезеними сюди із Бельгії. Коли у палаці запалювали свічки, вони багатократно відбивалися у дзеркалах, створюючи приголомшливий ефект.

    Піднятися у форт Амбер з нижнього міста можна на слонах. Це своєрідний ритуал: погонич видає себе за гіда, показує шафранові сади, що ростуть під мурами форту, розказує про слона, щоб у кінці з повним правом вимагати «бакшиш». У цей же час десяток фотографів клацають туристів, представляючись «алібабою», «радж капурами», щоб їх запам’ятали і брали лише їхні фото. Не встигне турист злізти зі слона, як його портрети уже віддруковані і вставлені в альбом, тицяють з усіх боків. Зуміти відмовитися від подібного сервісу вдається тільки сильним особистостям. Настирливість, з якою фотографи наполягають взяти знімки, межує із виживанням – торгуються вони на смерть.

    Міський Палац рожевого міста розділений на дві частини. В одній – приватні апартаменти чинного 89-річного магараджі, який тут мешкає, а у другій – музейний комплекс, який відвідують туристи. В ньому представлена доволі цікава експозиція історії правителей штату, музеї костюмів та зброї. Один із магараджів страждав на гормональний розлад і був під 200 кг вагою та 2 м зростом. Тому усіх вражають його неосяжні штани та мініатюри із пап’є-маше, які він виробляв нігтями, бо не мав змоги рухатися.

    Поруч із Міським палацем раджпуртський магараджа Савай Джай Сингх ІІ побудував на початку ХVІІІ століття обсерваторію. Уже тоді він схематично зобразив Всесвіт, вирахував обертання Землі навколо Сонця та своєї осі, створив пристрій, який показував точний час, визначив кількість днів у році, щоправда помилившись на п’ять діб. Захоплюючись астрономією, цей учений монарх побудував ще п’ять подібних «лабораторій» по країні, та саме Джайпурську обсерваторію ЮНЕСКО оголосило пам’яткою Всесвітньої спадщини.

    Підґрунтя терактів

    У Джайпурі є білий мармуровий храм Лакшмі Нараяна, об’єднаний одразу індуїстською, буддійською та ісламською банями. На його зовнішніх стінах висічені фігури багатьох шанованих святих усіх світових релігій. Я легко знайшла Ісуса Христа та Богородицю. Храм побудований близько 30 років тому та уособлює собою пам’ятник терпимості всіх віросповідань.

    Проте в Індії досить часто на релігійному ґрунті виникали і виникають конфлікти. У 1947 році Індія – британська колонія – здобула незалежність і поділила свою територію на дві держави за релігійним принципом. Там, де переважали мусульмани, утворився Пакистан, а там, де було більше індуїстів, Індійський союз. Останній, у свою чергу, поділив територію на Західний і Східний Пакистан. Незважаючи на переважання мусульманського населення, князівство Кашмір увійшло до складу Індії, в результаті чого постійні регіональні конфлікти вилилися в індо-пакистанську війну. Кожне князівство мало змогу самостійно вирішувати, куди увійти: до складу Індії або ж Пакистану.

    Свого часу Махатму Ганді звинуватили у розз’єднанні держави і вбили. Індіра Ганді під приводом придушення терористичного центру у сикхському храмі наказала ввести туди війська, за що була розстріляна власним бодігардом-сикхом. Останнє зіткнення між мусульманами та індусами сталося в Джаммі і Кашмірі. Країна повсякчас перебуває у стані готовності до терактів. Тому безпрецедентні заходи перевірки при відвідуванні найбільшого індуїстського храму, або Тадж-Махалу, вражають непосвячених. Через рамку проходять окремо жінки і чоловіки. Їх додатково оглядають вартові тієї ж статі. Знімаються черевики та паски. Із собою не можна проносити телефони, запальнички, продукти, навіть пігулки.

    Хоча перебування окремо в індуїстському та сікхському храмах справляють напрочуд позитивне враження. Індуси поклоняються 30 млн богів і богинь, яких врешті-решт звели до трьох основних: Брахми, Вішну, Шиви, а ті, у свою чергу, в кого тільки не перевтілюються. Розрізняють цих богів за атрибутами, які вони тримають у руках. Часто рук буває вісім, щоб розмістилися всі розпізнавальні знаки.

    У сикхів бога немає жодного, є лише вчителі. Вони не стрижуть волосся, завжди носять при собі гребінець, браслет, меч (символічний маленький), вдягають труси. Їхнє віросповідання передбачає рівність усіх людей, відкидаючи кастовість, уникає аскетизму і бідності. Сикхізм поєднує ідеї індуїзму та ісламу, сприймає індуїстські концепції карми і реінкарнації. Сикхи – працелюбні, не жебракують, не палять та й зовні відрізняються високим зростом і міццю.

    Перлина Індії

    Власне вражати довершеністю ліній та гармонією ансамблю в Агрі покликаний всесвітньовідомий Тадж-Махал. Розглядаючи його ілюстрації, люди думають, що це палац, в якому жила улюблена дружина монгольського імператора. Насправді це – мавзолей, який Шах Джахан збудував своїй коханій Мумтаз після її смерті під час чотирнадцятих пологів. На першому поверсі стоять саркофаги Джахана та Мумтаз, вірніше їх копії, а справжні сховані внизу, далеко від очей відвідувачів.

    Тадж-Махал можна назвати гімном любові. Джахан будував його 22 роки, спеціально купивши землю в Агрі, де немає сипучих пісків і де б палац міг відображатися у водах Ямуни. Для будівництва звозили білий індійський мармур спеціальної кристалічної будови. Такий камінь не вбирає нічого в себе, тому від ХVІІ століття він і досі вражає своєю білизною. Для себе правитель хотів збудувати таку саму усипальницю з чорного мармуру. Навіть встиг закласти на протилежному березі Ямуни фундамент і планував з’єднати мавзолеї золотим мостом. Не судилося: власний син скинув батька з трона.

    Майстри, які інкрустували мармур дорогоцінним камінням, назавжди прославили і себе, і Джахана, і Агру. Цей промисел і досі вважається тут самобутнім, а сучасні майстерні ексклюзивно торгують неповторними витворами з мармуру та самоцвітів. Серед їхніх клієнтів є грошовиті українці. Ще 20 років тому Тадж-Махал, хоч і був культурним спадком, та зовсім не охоронявся і ретельно не оберігався від вихлопних газів та всіляких шкідників. Сьогодні ця пам’ятка архітектури перебуває під пильним наглядом ЮНЕСКО і включена до семи див світу. Особливо привабливим Тадж-Махал виглядає при повному Місяці. У такі дні роблять на дві години нічні екскурсії і коштують вони вдвічі дорожче.

    По дорозі в Агру є красиве містечко Абханері, куди мало хто заїжджає з туристів. Тут міститься унікальна споруда ІХ століття – найглибший та найдавніший у світі ступінчастий колодязь. Він нагадує обернену піріміду, що вершиною врізається у землю. На глибині 20 м збиралася дощова вода, за якою спускалися сходами вниз. Геометрія і пропорції «криниці» вразили мою сучасну уяву.

    Міцні шлюби

    Історію кохання Джахана та Мумтаз індійці культивують як національне надбання. Ставлення до шлюбу тут особливе. У мегаполісах закохані самі собі обирають пару, наприклад, чоловіки одружуються у 30 років, а дівчата виходять заміж, починаючи з 25-ти. В Агрі цей вік зменшується на пять років.Тут уже батьки шукають нареченого/наречену через знайомих або дають оголошення у газеті із зазначенням заробітної плати. Користуються і спеціальними сайтами. Після визначення особи телефонують один одному. Якщо розмова відбувається і складаються позитивні враження, то родина нареченого їде до дівчини знайомитися. Далі молодь зустрічається на нейтральній території, наприклад, у храмі.

    Серед індійських студентів провели опитування: якому способу знайомства вони більше надають перевагу при пошуках другої половинки? 87% респондентів були за батьківський вибір. При створенні пари в Індії складають карту народження сім’ї, в якій існує 32 пункти. Якщо у хлопця та дівчини збігаються лише 28 пунктів, то це не міцна пара. Родини, які з’являються через кохання, часто не витримають іспитів долі, а створені за давніми обрядами – міцні. Розлучень у країні небагато.

    Основні витрати на весілля несе батько нареченої, він же готує і посаг. Останнім може вважатися нерухомість або автівка, тому у невеликих містах це створює проблему. Підготовка до весілля у жениха та нареченої відбувається окремо. Священик вивчає гороскопи пари і призначає придатну дату. Гостей запрошують відповідно до статусу. У представників середнього класу збирається десь півтори тисячі рідних і друзів. Прийнято дарувати гроші, але конверти не кладуть до кишені, а записують у спеціальну книгу. Робиться це для того, щоб не забути, хто скільки подарував, тому що коли подружжя піде до когось із гостей на весілля, має принести вже більшу суму.

    Весільна сукня молодої – сарі червоного кольору, рясно прикрашене золотом. Взагалі кількість золота також має підкреслювати статус. Наречений зазвичай у класичному костюмі світлого тону, рідко, але буває і у національному вбранні. Молоді обмінюються вінками із квітів. Новоспеченій дружині фарбують пробір у зачісці як доказ того, що вона вже заміжня. Святкова вечеря без алкоголю триває 2-3 години, гості розходяться, лишається приблизно 200 найближчих родичів.

    Найголовніше на весіллі – одягти золотий ланцюжок молодим. Після чого вони роблять сім кіл навколо очищаючого полум’я і дають сім обітниць один одному. Обіцяють берегти вірність і кохання.

    Ось така вона – сучасна і водночас давня Індія, яскрава країна, що дуже стрімко розвивається.